Аронофські. На фільм «Пі» позичав гроші у друзів. Фото: Прес-служба каналу «Україна»
— Даррене, ми знаємо, що американський уряд не рекомендувало своїм громадянам відвідувати Україну. Як ви зважилися до нас прилетіти?
— Чи не рекомендувало? Я навіть про це не знав. Взагалі в США не особливо афішують ситуацію в Україні, але, як на мене, в Одесі та Києві все здається неймовірно безпечним. Зрозуміло, звичайно, що на Сході йде війна, але тут я не відчуваю ніякого занепокоєння.
— У мережі щосили гуляє інформація, що ви вже приступили до роботи над новим фільмом — про російську шпигунку. Скажіть, чи так це, і, якщо так, — хто буде задіяний у цьому проекті?
— Ух ти! Ну, знаєте, Голлівуд тому і Голлівуд, що в ньому завжди ходить дуже багато чуток, і це — один з них. Нічого більше сказати не можу (посміхається).
— Усі ваші фільми дуже різножанрові — кожен викликає резонанс, але не кожен приносить касу. Робота над якою з ваших картин доставила вам найбільше задоволення, а яка стрічка, навпаки, стала найважчою? І чи важливий для вас касовий успіх вашого проекту?
— Яка ви допитлива (сміється). Кожен фільм для мене важкий з різних причин. Навіть коли робиш малобюджетну картину, таку як "Пі", все одно просиш у друзів грошей, і це дуже незручно. Але, з іншого боку, коли ти отримуєш сто мільйонів доларів на такий епічність блокбастер, як "Ной", теж виникають великі труднощі — треба ж виправдати ці вкладення. Якась боротьба і подолання завжди присутні, тому що я завжди беруся за нестандартні проекти.
Після того як я зняв "Пі", всі були в захваті і одразу запитували: "А наступне що?". Я показав продакшну сценарій для "Реквієму за мрією", і мені взагалі ніхто не передзвонив. Але коли я все ж зняв цей фільм, знову всі були в захваті, і знову стали задавати питання: "Що таке?". Я показав сценарій фільму "Фонтан", потім "Рестлера" — і була та ж сама реакція. Потім я відправив наступний сценарій до фільму, який був трошки фільмом жахів — "Чорний лебідь". І для цього фільму ми запросили, як ви знаєте, величезних світових зірок — Наталі Портман, Венсана Касселя. Будете сміятися, але мені все одно відмовляли в продакшн. Мені сказали: "Як можна знімати такий різножанровий фільм? Той, хто любить балет, не переносить жахи, а той, хто любить жахи — не переносить балет!". Сценарій не зрозуміли, а в підсумку як все вийшло! Тому щоразу робота дуже довга і важка.
— Зараз стає дуже популярним на зйомки залучати не професійних акторів, а просто людей, які підходять за типажем. Що ви про це думаєте?
— Дуже важко знімати людей, у яких немає професійної акторської освіти, адже ти ж хочеш від них отримати природну гру. А ви спробуйте, станьте перед камерою — чи комфортно вам? Важко отримати природність перед камерою від непрофесіонала.
— Знаю, що ви дуже жорсткий зі своїми акторами на майданчику. Над тендітною Портман теж знущалися?
— Весь фільм — одне суцільне "знущання" над нею. Адже майже всі танці вона виконувала сама. І, щоб цього досягти, Наталі стирала ноги в кров. У верстата вона проводила по 12 годин на добу! Відмовляючи при цьому собі в елементарній їжі, щоб, не дай бог, вага не набрати. До речі, вона рідкісна ласун — і найбільше її мучила неможливість впитися зубами в плитку шоколаду! Багато хто вважає її тендітної дівчиною. Я ж бачив її іншій — злий, наполегливої і цілеспрямованої. У роботі вона одержима.
— Якщо Портман — трудоголік і легко вам підпорядковувалася, то як було, наприклад, Міккі Рурку або Расселу Кроу приймати ваш запал?
— Я з усіма і завжди досить суворий, тому що знаю, чого хочу, тому всій команді доводиться працювати на моє бачення. Однак головне, чого я завжди намагаюся домогтися у відносинах з акторами, — це почуття довіри, щоб вони розуміли, що всі ці потуги не просто так. І тому навіть Міккі Рурк ставився до мене "як до сиропу від кашлю" — мене приймати було не приємно, але треба. І з Расселом Кроу мені довелося стати справжнім джедаєм, щоб домогтися від нього довірчого відносини. До речі, з оскароносної Еллен Берстін (грала в "Реквіємі за мрією" і в "Фонтані". — Авт.) Було навпаки: її я сам спочатку страшенно боявся.