Художник. Зараз працює над ілюстраціями до книги про поетесі Лесі Українці. / Фото: Анатолiй Бойко
Ім'я: Рафаель Масаутов
Народився: 21.12.1934
Український художник. Народився в селі Чапурники Волгоградської області (Росія). У 1960 році закінчив Київський державний художній інститут. Його педагогом був видатний графік Іларіон Плещинський. Масаутов — автор близько тисячі робіт у галузі живопису, графіки і дизайну. Перший діяч мистецтва, який отримав звання Народного художника України. Лауреат багатьох міжнародних та державних премій та конкурсів, ветеран і учасник бойових дій ВВВ (має 30 нагород). Найзнаменитішими творами Масаутова вважаються роботи "Хаджі-Мурат", "Пурпурний дощ", серії "Київ", "Париж", "Стамбул". У 1985 році його нагородили орденом Дружби народів.
Давно і щільно цікавиться половецькою темою у графіці. Планує видати книгу на історичну тему. Живе і працює в Києві. Син Масаутова Тимур також пішов по стопах батька — він професор, член Національної спілки художників України.
— Рафаелю Зейнуровічу, давайте поговоримо про роботу, яка в одну мить зробила вас знаменитим далеко за межами Союзу — емблема ХIІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів. Що найяскравіше пам'ятається з тих часів?
— Організатори тоді оголосили всесвітній конкурс емблем, який видався дуже важким. Довелося змагатися з величезною кількістю художників — було близько 3000 робіт! І ось я стаю переможцем, отримую першу премію. Я, звісно, сильно хвилювався і був неймовірно радий, коли оголосили про це. Що ще приємно зазначити, — позаторік московська група рекламодавців провела велике опитування серед респондентів всіх країн Європи на кращу емблему ХХI століття. І перше місце отримала саме ця робота, яка, до речі, обійшла емблему з чотирма віконцями — Windows.
Сумно, що через емблему бренду дизайнера довелося йти до суду.
— З якими несподіваними нюансами слави ви зіткнулися після перемоги?
— У 1985-86 роках почалося широке розповсюдження емблеми: 90 країн світу її використовували скрізь — на будівлях, одязі, чашках. Умова конкурсу чітко визначала, що за використання роботи в продукції легпрому обов'язкова авторська винагорода. Тільки в Росії вона була використана 7500 разів, а це близько 5 мільйонів доларів! Я спробував реалізувати свої права і звернувся до Москви — мовляв, хочу свою винагороду. Там мені дуже грубо відповіли: "Ми ж тобі заплатили за першу премію, заспокойся". Україна, до речі, теж не залишилася осторонь — тут емблему використовували 2500 разів, а це півтора мільйона доларів. Є навіть рішення Верховного суду про компенсацію. Але, як ви розумієте, це дуже великі суми — вони не виплачуються.
Україночка. Художнику зараз ближче графіка.
Емблема фесту. Подарувала Масаутову славу.
— Ми знаємо, що зараз ви судитеся зі спадкоємцями дизайнера Михайла Вороніна. У чому суть конфлікту?
— Це довга, але дуже проста історія. Коли я вже був відомим художником, мені одного разу подзвонив Михайло і попросив придумати символ для його фабрики. Перш ніж приступати до роботи, я уточнив: ми всі оформляємо як слід, дотримуємося авторських прав? Він беззастережно погодився, ми обговорили деякі деталі, в тому числі гонорар. І ось майже 20 років він, а потім і його спадкоємці користуються цією емблемою, а грошей за мою роботу все немає. Зараз його справу очолює його дочка Лариса Вороніна. Вона через цю ситуацію навіть спробувала змінити емблему і переклала напис англійською, хоча це ролі не грає — текст можна писати хоч по-китайськи. Я намагався якось залагодити це питання з самим Вороніним, але без результату. Через це три роки тому звернувся до суду. Зараз він відправив емблему на експертизу. Мені хочеться вже якнайшвидше поставити крапку в цьому питанні.
В інституті мене відсторонили від занять на півроку за модний одяг.
— Ваші картини активно продаються, ви постійно зайняті великими серйозними роботами. Але при цьому ви встигаєте створювати оформлення та ілюстрації для книг. Вам це подобається чи тут роль відіграють фінанси?
— В Україні я намалював ілюстрації для трьохсот книг — Шевченко, Тичини, Олійника, Мовчана... Складніше було б знайти поета чи письменника тих часів, з якими я б не працював. Я був популярний, рухливий, працював непогано. Зараз, до речі, я збираюся приступити до роботи над книгою, присвяченою Лесі Українці. Вона називається "З висот Кавказьких гір", бо вона багато років прожила на Кавказі, де лікувалася. У роботі над ілюстраціями є мій особистий інтерес: мені це дуже подобається, адже обкладинка — це обличчя і душа книжки.
— Як художник, який творив у часи СРСР, ви стикалися з цензурою або нерозумінням вашої творчості?
— У 10 років я став учасником бойових дій (Сталінградська битва. — Авт.), і мене попросили: намалюй портрет Сталіна. Я сів і в окопі малював цей портрет. Може бути, тому надалі у мене особливо не було зіткнень з владою. Був тільки один інцидент: у Київському художньому інституті, де я вчився, мені раптом "пришили", що я — буржуазний ідеолог в мистецтві. А все тому, що був модно одягнений (посміхається). І мене на півроку виключили з інституту. Ось це, мабуть, була перша і остання маленька ляпас. Після неї — тільки хороше.