Головне зараз - витримати важкий час: війна не може йти вічно. Фото: А. Бойко
- Вахтанг Костянтинович, в рамках свого туру ви вже виступили у Львові 16 березня. Як вас приймали глядачі?
- Це був чудовий вечір! Подарували багато квітів, які я потім роздарував офіціанткам в ресторані (сміється). Концерт тривав майже дві з половиною години, хоча міг іти і всі десять – контакт із залом був непередаваним. І це незважаючи на те, що минулі два тижні я тяжко хворів грипом і вже практично вмирав. Але варто було мені вийти на сцену – і всі болячки як рукою зняло. Як сам концерт? Відповім коротко: плакали всі. Як і я. А взагалі я вже багато поїздив в рамках свого ювілейного туру (у 2013 році Кікабідзе відзначив 75-річчя. – Авт.). Ми вже були в Ізраїлі, Італії, Греції, Туреччині, Прибалтиці. Моя програма складається як з відомих пісень, так і зовсім нових. Я ж більше нічого не вмію – тільки співати да смажити картоплю (посміхається).
- Як плануєте провести вільний час в Києві?
- 21 березня мені пообіцяли вручити титул "Людина року" – для мене це дуже зворушливо і серйозно. Думаю, я заслужив таку довіру українців тому, що в одному з інтерв'ю (малося на увазі інтерв'ю "Сегодня" від 3 жовтня 2014 року. – Авт.) сказав, що хочу дати в Україні кілька концертів в пам'ять про "Небесну сотню". Перший час українці боялися мене звати – напевно, переживали за мою безпеку... Я вам ось що хочу сказати: все, що зараз відбувається, не може тривати вічно. Головне – витримати цей важкий час. Коли в мене поганий настрій, я включаю "Росія 24". Там такі речі говорять, що волосся дибки стає! Адже будь-якій розсудливій людині зрозуміло, що минулого року сталася анексія української території. Як можна думати інакше – не розумію!
- Якби у вас була можливість, яке питання ви б поставили Володимиру Путіну?
- Я про нього вже всіх питаю останні п'ять днів: "А він взагалі живий?". Те, що там нагорі, у владі, щось відбувається – абсолютно точно. Він не може зрозуміти головного – абсолютної безкарності не буває. Бог один і ніколи не давав права одним ущемляти інших.
- Політика втрутилася і в питання культури. Як ви ставитеся до того, що українські артисти продовжують виходити на сцену в Москві?
- Я вважаю, що якщо тебе б'ють, ти не можеш співати цим людям. Виступаючи перед ними, ти сам себе ображаєш. Я не їжджу в Росію вже сьомий рік, і це незважаючи на те, що саме там у мене була основна робота. Якщо танк увійшов в мою маленьку Грузію, а я після цього поїхав виступати в країну, звідки цей танк приїхав, уявіть, як би це сприйняли у мене на батьківщині! Це неетично, але це лише моя думка. Не в грошах адже життя! Гнатися за матеріальним і робити вигляд, що політика і мистецтво існують окремо, помилково. Я тут в інтернеті прочитав, що мене в Москві внесли в чорний список нарівні з Макаревичем, Шевчуком та іншими. Думаю, нарешті я опинився в хорошій компанії!
- В українському уряді дуже багато грузинів. Ви знайомі з ними особисто?
- Я всіх їх добре знаю і вважаю, що у вас зібралася професійна команда. Вони, якщо почали щось робити, то доведуть до кінця. До речі, нещодавно я своїй дружині сказав: "А може, попросимо політичного притулку в Україні? Купимо маленьку квартирку в Києві і будемо там жити на старості років". Дружина пообіцяла подумати (сміється)!
- Кажуть, українці і грузини дуже схожі за темпераментом. А в чому ще?
- По-перше, в любові до співу. Наші і ваші народні пісні завжди трохи сумні. По-друге, народ, який уміє співати, завжди радо приймає гостей. Коли я перший раз приїхав до Києва дуже багато років тому, у мене ще не було тут ні знайомих, ні друзів, але я вже був відомий як артист. Я тільки заселився в готель, як пролунав стук у двері. Відкриваю – а переді мною офіціант з підносом, де стоїть чарка горілки, а поряд – шматок чорного хліба. Офіціант каже: "Вам комплімент від нашого менеджера". Я був дуже зворушений і відразу зрозумів, що приїхав до по-справжньому близьких людей.
- Який ваш особистий секрет довголіття?
- Найважливіше – зберегти в собі дитинство. А ще – на все дивитися з гумором. Адже якщо будеш серйозно до всіх гидот в житті ставитися, можна і позбутися розуму!
- Яке місце у вашому житті зараз займає кіно?
- Запрошують дуже багато, але, на жаль, в такі серіали, сценарії до яких пишуть вранці, а ввечері вже знімають по ним. Минулого року мені надіслали хороший сценарій з України, де історія повинна була відбуватися в Закарпатті. Але мене, на жаль, зніматися не відпустили лікарі... Зовсім недавно я закінчив свій сценарій. Робоча назва – "Діагноз: грузини". Це сценарій з п'яти новел, тому що я дуже люблю короткометражки. За своє життя я зняв 11 новел за своїми сценаріями і ось скоро збираюся продовжити.