1 березня стало відомо про смерті Анатолія Зленка – першого міністра закордонних справ незалежної України, Двічі обіймав цю високу посаду (в 1991-1994 і 2000-2003), легенди вітчизняної дипломатії.
Майбутній Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції і Португалії, який багато років пропрацював в ЮНІСЕФ і ООН, за освітою гірник. Після закінчення Київського гірничого технікуму працював за фахом, гірничим майстром шахти "Максимівка-Положиста" у Стаханові. (Тепер Кадіївка Луганській області, контролюється т.зв. "ЛНР".)
Опинився на дипломатичній роботі після закінчення Київського державного університету ім. Шевченка за спеціальністю "перекладач-референт". Уже в 1973 році 35-річний уродженець селища Ставище під Києвом отримує посаду в секретаріаті ЮНЕСКО і шість років живе у Парижі – про таку кар'єру в Радянському Союзі можна було лише мріяти.
За його власним визнанням, стати міністром у першому Кабміні незалежної України не планував: "Так розпорядилася доля".
"Я не виношував плани – ставати мені міністром чи ні. Мені запропонували. Я дуже спокійно це прийняв" , – згадував дипломат.
В якості керівника МЗС орієнтувався на проєвропейський шлях розвитку України і під час першої, і під час другої каденції.
"Україна як з політичної, так і з міжнародної точки зору має всі підстави для постановки питання про безпосередню участь у європейському процесі" , – заявив міністр у 1990 році.
Стараннями Зленко за перший рік незалежності були встановлені дипломатичні відносини з 110 країнами, зазначає ВВС.
На відміну від українських політиків більш пізньої генерації, прізвище дипломата майже ніхто не згадував у зв'язку зі скандальними обставинами. Єдиний компрометуючий матеріал, в якому згадувався Зленко, з'явився в перші місяці його другої каденції в МЗС, але головним "героєм" цієї публікації був не сам міністр закордонних справ, а його зять, Сергій Пачковський.
Разом з тим, саме на другу міністерську каденцію Анатолія Зленка припали два головних політичних скандали "нульових", які серйозно зіпсували міжнародний імідж України. Мова йде про "Касетний скандал" у листопаді 2000 року, який отримав назву "Кучмагейт" і привів, зрештою, до першого Майдану і Помаранчевої революції. А через два роки США звинуватили Україну в постачанні іракському диктатору Саддаму Хусейну станцій радіотехнічної розвідки "Кольчуга".
Так чи інакше, саме після відходу Зленко з МЗС з'явилася концепція "багатовекторності" розвитку України, орієнтованої не тільки на Захід, але також і на зближення з Російською Федерацією.
"Від самого початку після проголошення незалежності в нас склалися непрості відносини з РФ в силу певного страху чи недовіри в політичному середовищі еліти щодо майбутнього України і перспектив відносин з РФ. Не вирішена низка проблем після розпаду СРСР, і це час від часу загострює наші відносини. Якби ми скоріше підійшли до вирішення цих питань, у нас було б більше розуміння. Ну, наприклад, так, які ці питання вирішувалися між Чехією і Словаччиною. Але ми застопорилися і не можемо вирішити ні нульовий варіант, ні інші питання, які нам залишилися в спадок від СРСР" , – говорив Зленко в інтерв'ю 2010 року.
З 2010 року колишній міністр обіймав посаду декана факультету міжнародних відносин Київського славістичного університету. Написав близько 100 робіт на міжнародну тематику і володів чотирма мовами: англійською, іспанською, португальською та французькою.
"Вічна пам'ять і вічна слава патріарху української дипломатії" , – написав на честь свого вчителя український дипломат Маркіян Лубківський.
Своїм учителем називав Зленко і колишній посол України в Євросоюзі Костянтин Єлісєєв.