Уродженець Единбурга сер Шон Коннері відноситься – рука не піднімається написати "відносився" – до тієї категорії акторів, з якими асоціюється епоха. Таким був французький актор Мішель Пікколі, що пішов від нас 18 травня, який прикрасив собою фільми більшості помітних "авторських" режисерів ХХ століття, від Хічкока і Бунюеля до Іоселіані та Каракса.
Про особистості такого масштабу розповідають не анекдоти, а легенди. Наприклад, про те, як прилетівши у 1968 році в Москву для зйомок в помпезній копродукції "Червоний намет", заморська знаменитість страшенно здивувалася, що в аеропорту його не зустрічала юрба шанувальників.
"А що, – наївно поцікавився Коннері, – Бонд ще не вийшов у Москві?"
Актор ролей другого плану в знаменитих "Пекельних водіях" і "Найдовшому дні", Коннері витягнув свій золотий квиток з першою ж головною роллю.
Найперший Джеймс Бонд і найперша "дівчина Бонда" Урсула Андресс (1962)
Так зійшлися зірки: епосі "холодної війни" з її шпигуноманією потрібен був свій герой. Саме Коннері уособив собою канон: знамените представлення ("Бонд, Джеймс Бонд"), засліплюючі "дівчата Бонда" і, що найголовніше, іронічна дистанція по відношенню до екранного насильства. Ні Тімоті Далтон, ні тим більше Пірс Броснан, що грають на повному серйозі суперменів, так не могли – одним тільки порухом брови або тінню усмішки показати, що все це кіно, хлопці, не сприймайте всерйоз.
У якийсь момент Коннері злякався стати заручником однієї ролі: робота з Гічкоком над фільмом "Марні" не стала одкровенням в мистецтві лицедійства, і після шести фільмів актор рішуче сказав "стоп", щоб у п'ятдесят два повернутися до образу 007 в стрічці з іронічним назвою "Ніколи не говори "ніколи".
На тлі старіючого, обважнілого Роджера Мура у "Восьминіжці", яка вийшла на екрани в тому ж році, це був формений майстер-клас на тему, яким повинен бути герой пригодницького фільму. Привабливий, безстрашний, в чудовій спортивній формі і завжди готовий посміятися над собою.
За винятком Деніела Крейга, який заклав новий канон бондіани, жоден наступний виконавець цієї ролі не зміг зрівнятися з Шоном Коннері.
До середнього віку Коннері досягає необхідної органіки, завдяки якій йому належить зіграти свої найголовніші ролі.
Він не боїться зніматися у "незалежних", відверто дивних, як для масового глядача, проєктах Террі Гілліама і Джона Бурмена. (Відповідно, "Бандити часу" і "Зардоз" – безглуздий костюмчик бунтаря Зеда через тридцять років стане інтернет-мемом, в якому нове покоління глядачів так і не зможе впізнати знаменитого актора.)
Блискуче грає старіючого чесного копа в "Недоторканних" Брайана Де Пальми, де мимохідь "укладає на лопатки" великого Де Ніро, який не знайшов для свого Аль Капоне інших фарб, крім кривлянь і гримас, що давно встигли набити оскому.
Знаменитий діалог з "Недоторканних": "Якщо люди Капоне відправлять твою людину в лікарню – ти відправиш його людину на кладовище".
Натхненно перевтілюється в середньовічного ченця в "Імені троянди", зберігаючи знайомий нам іронічний прищур. Здається, на знімальному майданчику фільму тільки цей колишній моряк і "культурист" розуміє правила гри, встановлені багатомудрим професором семіотики Умберто Еко, що написав знаменитий постмодерністський роман.
Нарешті, не відмовляє собі в щирому задоволенні посміятися над власним образом супермена в третій серії "Індіани Джонса". Причому з такою витонченістю, що Харрісон Форд поруч з ним виглядає необтесаним селюком, хоча і намагається копіювати прийоми Коннері з бондіани.
Знявшись в сімдесяти фільмах, Шон Коннері заслужив спокій, коли у віці 80 років зав'язав з кіно і оселився з дружиною на березі океану.
Сьогодні стало відомо, що він заслужив ще й вічну пам'ять вдячних глядачів.