На ньому малинове худі зі пройславленим принтом "Мадонни з Джавеліном". Якоїсь миті він перериває інтерв'ю, щоб розповісти офіціантці, яка постійно утримує його у фокусі уваги (Eli широко відомий тут як музикант, лідер гуртів Murmurosi та Dumai Dunai), що у тризубі зашифровано слово "ВОЛЯ".
Ми продовжуємо з ним обговорювати питання "навіщо концерти?" Що Україні та українцям з того, що під нашими прапорами – такими ж, під якими зараз борються з ворогом та гинуть на полі бою – співають у Монреалі якісь іноземці для якоїсь іноземної публіки? Збір коштів, але чому таким чином? Щось більше цього, але наскільки доречно співати, коли люди вмирають?
Eli одразу розкриває карти та каже, що його особиста історія нетипова. Він побував в Україні вперше лише у 2014 році – роковому році, коли й почалася ця війна – і об'їздив майже всю країну. У нього багато друзів, частина з яких бореться зараз, а частина вирушила в територіальну оборону. Він трохи говорить (насправді чудово говорить) українською, але добре розуміє українську мову. І з перших секунд цієї війни до нього прийшло те, що називається "провина того, хто вижив". Survival's guilt.
"Я багато думав про це. Спочатку я не відчував, що мені дозволено бути щасливим навіть на одну хвилину, поки триває ця війна. Але потім я подумав: "Якби я зараз опинився в бомбосховищі в Києві, я б не хотів, щоб мій друг у Канаді сумував і засмучувався цілий день, я б хотів, щоб він був щасливий настільки, наскільки він може бути". Тож у певному сенсі я перевернув цю провину того, хто вижив – мій обов’язок, оскільки я тут у Канаді з миром, не сумувати, навпаки. Звичайно, я ніколи не забуваю, що відбувається, і не припиняю боротися, як ви знаєте. Але я кажу "Співаємо, бо ми живі". Розумієте, що я маю на увазі?", каже Еli.
Роздавлений почуттям провини по відношенню до своїх українських друзів, Eli знайшов у собі сили визнати, що кожен має боротися зброєю, яка йому доступна. І вже 25 лютого зайнявся організацією першого концерту, який відбувся у Торонто на початку березня, де зібрали понад $30 000 на допомогу Україні. Квітневий концерт у Монреалі, де Eli організовував музикантів (я побував там глядачем), зібрав майже $20 000. Це відносно стабільний результат.
Пряма підтримка завжди разова та кінцева, розмірковує Eli, люди один раз допомогли і як ти їх змусиш допомагати регулярно? Тільки якщо ти даси їм хоч щось натомість. Він наводить приклад, що переплатив удвічі за це худі, але це його особиста річ, яку він з любов'ю носить. Квитки на благодійні концерти коштують у два рази дорожче за звичайні, але глядачі чесно отримують свій концерт – той, на який хочуть піти – та й роблять добру справу.
Тому відповідь на запитання, чому концерти – дуже проста. По-перше, тому що є глядачі, що ходять на концерти. По-друге, тому що є артисти, які хочуть допомагати. Вони самі небагатїі, тому їх форма допомоги – безкоштовно віддавати свій час та працю. Таким чином, не треба нічого винаходити, у цій моделі усі роблять те, що зазвичай роблять: глядачі приходять, артісти виступають. Саме тому це може продовжуватись так довго, як потрібно.
Найпотужніша форма активізму, коли треба щось довго утримувати у фокусі уваги, це організація культурного протесту, вважає Eli. Тому що саме вона дозволяє формувати певну культуру підтримки навіть у чужорідному середовищі.
А з погляду інтеграції до української громади Монреалю, Eli сам давно вже там. І рецепт для неї тий самий – бути разом. Be together. Це найкраще, що ми всі можемо зробити зараз одне для одного.
У маленькій квартирі Eli Camilo оселиться сім'я із 5 українських переселенців. 1 травня він прийде разом з ними в Українську Національну Федерацію, де заплановано зустріч-знайомство новоприбулих до Монреалю українців.
Про творчicть Eli та його колег можно подивитися на сайті Dumaidunai.com, а також murmurosi.com
Більше в telegram-каналі "Переміщені особи (DP)"