Якщо подивитися статистику тих же розвинутих країн, частка тіньової економіки становить 10-15%, її нікуди не прибереш. Тут питання не в кількості злодіїв, як казав Глєб Жеглов, але в умінні держави їх ловити.
А наші чиновники плутають праведне з грішним. Вони вважають, що якщо перемогти корупцію – це само по собі призведе до розвитку. Ні. У Китаї, наприклад, величезна кількість трудових ресурсів, вони їх експлуатують. Чи корупція в Китаї? Є. Вони це не заперечують. Питання в тому, як вони з цим борються і як веде це до розвитку економіки. Там, наприклад, чиновникам ставиться завдання: ми тебе призначаємо на область, дорогий, і потрібно, щоб там економіка зростала. Як вона буде рости, нас не цікавить. Іди, залучай інвесторів, домовляйся... Головне завдання – щоб було зростання ВВП. Якщо немає зростання ВВП, все, до побачення, ми тебе знімаємо. Нормальний прагматичний підхід до руху економіки вперед. І чи є зацікавленість в інвестиціях в Китай? Є.
У Сінгапурі та Грузії боротьба з корупцією теж була проведена, щоб залучити якомога більше капіталу. Мало хто знає, чому, наприклад, у Сінгапурі зробили такий ультраліберальний податковий режим. Це тому, що Сінгапуру більше нічого було запропонувати світові. Але приклади накшталт Сінгапуру для нас з багатьох причин нереальні у виконанні. Сінгапур – це все-таки невелика держава, його населяють люди з чужої нам ментальністю. Там діє така політична система, яка українцям точно не сподобається. У 60-ті роки були заборонені майже всі партії, уряд не дозволяв навіть імпорт літератури, яка критикувала владу. Тобто тиск йшов по всіх напрямках. По суті, Сінгапур був диктатурою – класичною державою-корпорацією, яку в Україні просто нереально побудувати. Це те, про що не договорює Лі Куан Ю у своїй книзі. Всі дивляться на форму і не розуміють, якими методами це досягалося. І 70% китайців, які там живуть, в принципі готові були будувати таку державу. А у нас головної умови немає для того, щоб жити, як в Сінгапурі, – у нас китайців немає. А українці апріорі не готові довіряти владі. Менталітет у нас такий. Українець довіряє більше сусідові або тому, з ким склалися стосунки.
Плюс, чим більша система, тим складніше її контролювати. Ось Грузію легко контролювати: є 5 мільйонів населення, поставили скрізь камери, і не потрібна велика кількість людей, які беруть участь в управлінні. А у нас – більше 42 мільйонів населення.
Уявлення про Захід і про їх економіку, про те, що там не існує корупції і витончених спроб не пустити на свій ринок конкурентів, у нас теж досить наївні. Все це існує. Навіть у Румунії, яка вже в ЄС, пройшла в НАТО, частка тіньової економіки становить близько 20 – 25%.
Зараз Україні потрібно боротися з корупцією, але не вихлюпувати з водою і дитини. Звичайно, потрібно скоротити те свавілля, яке було в останні часи Януковича. Тоді рівень відкатів становив уже 60 – 70%. Це правда. При Кучмі рівень корупції становив близько 10 – 15%, що дозволяло та економіці розвиватися, і всім зацікавленим сторонам бути при справах. У нинішніх умовах Україна в першу чергу потрібно концентруватися на управлінні і експлуатації ресурсів, які є. Потрібно розуміти, що головне завдання – це економічне зростання. Повинен бути якийсь зрозумілий, виразний сценарій. Не кричати про те, що ми викорінимо всю корупцію. Теоретично це можливо зробити, але на практиці всю – не вийде в будь-якому випадку. Тому нам потрібно визначатися з тим, які ресурси ми можемо використовувати, щоб вискочити в першу або другу лігу, вирішити, куди ми рухаємося, і ставити розумні завдання.