Оподаткування є найважливішою сферою дотику громадян зі своєю державою. Фактично, це і є область реальної відчутності абстрактного поняття держави, яке ми відчуваємо найвиразніше в двох випадках: коли воно стягує з нас податки і коли ми отримуємо від нього преференції. Саме таким чином громадяни "мають щастя" спілкуватися з фіскальною службою, працівниками соціальних служб, пенсійного фонду.
Очевидні наслідки такого спілкування, його "приємність", а також численні корупційні прояви і стали причиною виникнення ідеї "електронного уряду", одне з ключових завдань якого – спрощення збору податків. Крім того, дистанційне взаємодія між податковими органами і платниками призводить до суттєвого зменшення витрат на адміністрування та на утримання самих фіскальних служб.
Наприклад, в Естонії до впровадження e-tax витрати на адміністрування становили 1% з кожних 100 одиниць податкових надходжень. Після впровадження цю суму вдалося скоротити до 0,3%. Тобто, більш ніж в три рази. І це в країні, яка планомірно і масово переводила державні послуги в он-лайн. В Україні ж резерви для зниження адміністративних витрат тим більше величезні.
Однак поки що наша держава позаду планети всієї. Так, за даними дослідження ООН "United Nations E-Government Survey 2014", Україна в 2014 році займала 87 місце з 193 країн за ступенем інформатизації урядових електронних послуг.
У нас вважають за краще вести розмови про необхідність підвищення культурного і морального рівня співробітників держсектора, вводити драконівські правила етики держслужбовців, сподіватися на високу зарплату, як панацею від корупції. Але всі ці зусилля марні, поки зіткнення людини з чиновником податкового відомства не буде мінімізовано або зовсім виключено.
Причому, механізми "електронного уряду" припускають наявність критичної маси "електронних громадян" (e-citizens). У разі якщо кількість тих, хто користується благами e-gov менше 50%, впроваджувати ці технології немає сенсу, так як інвестиції в них просто не окупляться.
У США, наприклад, 80% всієї податкової звітності здається в електронному вигляді. Як цього вдалося досягти? Дуже просто. Ще в 2006 році в Штатах був прийнятий спеціальний закон, який заборонив подавати деякі форми звітів способами, відмінними від електронних. Таким чином, уряд сам стимулював громадян до оволодіння e-tax і e-gov. Постановка на податковий облік в США, як перша стадія взаємодії громадянина з податковими органами, теж здійснюється віддаленим способом. Заявник просто направляє документи в один з п'яти Центрів обробки даних. У разі виникнення питань і уточнень до громадянина з ним ведеться листування.
У Німеччині 90% німецьких компаній використовує систему ELSTER (ELektronische STeuerERklaerung – електронна податкова декларація), яка передбачає передачу даних через Інтернет. Податкові офіси в ФРН існують онлайн, забезпечуючи досить доступну і просту реєстрацію платника податків, а також повністю дистанційне спілкування з ним згодом. В якості альтернативи німці можуть відправляти свої звіти, і отримувати запити з податкових органів в спрощеному форматі – на e-mail. Але суть залишається незмінною: контакт з фіскалами здійснюється виключно в електронному вигляді.
Шведська система електронних податкових сервісів функціонує з 2002 року. Персоналізація користувачів здійснюється через механізм "електронних печаток", якою платники податків скріплюють всі додатки до податкових звітів. Адміністрування податків здійснюється національною електронною системою "PUMA" (Periodical selection system), яка обробляє 5,5 млн. декларацій шведських платників податків в рік. При цьому по кожному респонденту система зберігає дані за 600 критеріями за останні три роки.
Електронні послуги Міністерства фінансів Австрії звуться FinanzOnline. За допомогою цього сервісу платники податків можуть подавати декларації цілодобово в будь-який час, замовляти і отримувати електронні податкові повідомлення протягом декількох днів, робити податкові відрахування в бюджет.
У Данії індивідуальний номер платника податків видається на спеціальній картці, яка оновлюється раз в п'ять років. Вона є обов'язковою для отримання кредитів. Декларації з ПДВ данський платник податків може надавати в той банк, де веде свій розрахунковий рахунок. Саме на банк покладається функція оцифровування і розпізнання декларації та відправка її в податкові органи. І сам банк стягує необхідні суми податків з рахунку платника податків за його згодою. Таким чином, в Данії інтернет-банкінг, по суті, виступив в ролі однієї з передумов для впровадження електронних послуг в податковій сфері.
Безумовно, громадяни, які в силу світоглядних або релігійних переконань не хочуть "оцифровуватися", також повинні в повному обсязі реалізовувати свої права. Якщо людина готова стояти годинами в чергах, їхати через півміста заторами, брати на себе ризики індивідуального спілкування з податківцем, то це його вибір і право. Саме для них і залишається класичний варіант фіскальної служби з паперовими деклараціями, звітністю, пошарпаними адміністративними будівлями і спілкуванням з "милими" чиновниками. Але і в даному випадку можна знайти більш витончене рішення.
Наприклад, шведські платники податків можуть скласти податкову декларацію і в паперовому вигляді в силу тих чи інших причин. Але прийомом документів займаються не податкові інспекції, а наявність розгалуженої мережі приватних компаній. Декларації скануються, розпізнаються і відправляються в єдину базу даних, а паперову версію оператор передає до державного архіву самостійно.
Плюс до всього, величезне значення має ергономічність, інтуїтивність і простота податкових сервісів. Інакше онлайн-послуги просто не будуть затребувані. Так сталося в сфері електронного адміністрування ПДВ та електронних податкових накладних, введених в Україні з 2015 року. В принципі, ця ініціатива мала благородну мету – ліквідацію податкових ям і спрощення процедур щодо сплати ПДВ. Але на ділі виявилося, що електронне адміністрування створило лише додаткові труднощі для платників податків, стало громіздким і трудомістким процесом, дискредитувавши саму ідею e-tax, яке, по суті, має полегшувати життя платнику податків, а не ускладнювати її.
Взагалі, формат електронної фіскальної служби, яка існує в Україні зараз, скоріше нагадує онлайн довідкову початку 2000-х років, ніж реальну мережеву присутність податкових органів. І вина в цьому не тільки ДФС. Ступінь електронізації податкових органів є відображенням всього того, що в принципі твориться в суспільстві. Не може бути "електронного уряду" в неелектронній країні. Але з іншого боку, навіть в рамках існуючого поля все-таки можна пропонувати інноваційні схеми розвитку податкових сервісів.
Е-gov починається тоді, коли фіскальна служба використовує спеціальні інструменти і можливості для залучення платників податків. Створюються веб-форми для коментарів, інструменти онлайн консультацій, дискусійні форуми з податкових питань, з'являється можливість отримати компетентну відповідь по електронній пошті, відправити запит у фіскальний орган і контролювати етапи його проходження по кабінетах, або здійснити розрахунок податків за допомогою спеціального калькулятора.
І при найближчому розгляді Україна має прекрасний потенціал для впровадження методів e-tax: прекрасні програмісти, централізована і єдиноначальна система органів ДФС, більш-менш свідомі платники податків.
Але для того, щоб вийти на гідний рівень "електронізації" державних послуг, потрібні інвестиції в розробку софта для віддаленого адміністрування податків, декларування і консультування; загальна електронна ID-фикация (персоналізація, верифікація) платників податків і перетворення їх в e-citizens (е-taxpayer); максимально можливе використання власного вітчизняного програмного продукту в сфері e-tax з його тонкою адаптацією до реалій українського податкового поля. Крім того, необхідно вирішення питань безпеки особистих даних і захисту від кібератак. Інакше у суспільства просто не виникне довіри, і будь-яка ініціатива в рамках е-gov буде приречена на невдачу.