Чому не треба довіряти владі

Коли днями моєму синові-десятикласникові за найпрекрасніший твір (пишаюся!) вчителька поставила 10, а не 12 або навіть 11, пояснивши це: "Написано настільки добре, що я не вірю, що ти не списав з якоїсь книги", – проявлену педагогом недовіру тільки зміцнило його бойовий дух. Все-таки десятка – це теж високий бал. І треба проявляти себе далі, доводячи, що здатний і не на таке!

Зовсім інший, сумний розклад у Арсенія Яценюка. Йому не довіряють ні громадяни, ні президент, ні депутати (які, втім, не зібрали голосів, щоб документально підтвердити недовіру і відправити Кабмін у відставку), а він вперто "продовжує реформи". Хоча сам розуміє, що це не той випадок, коли йому вдасться ще скільки-небудь довго "проявляти себе". Недовіра зашкалює і вимагає прийняття негайних заходів.

Різні соцопитування щодо ступеня довіри громадян до політиків та інститутів влади проводяться практично щомісяця. Найсвіжіше дослідження Інституту Горшеніна підтвердило тенденцію: зростання рівня недовіри до всіх без винятку державних інститутів.

Зараз Кабміну не довіряють 86,2%, Верховній Раді – 87,6%, а парламентській коаліції – 82,4% опитаних українців. З такими показниками і відставки уряду, і нових виборів в Раду вже незабаром не уникнути. Оскільки президенту Петру Порошенко все ще довіряють цілих 20,8% українців, то, не виключено, президентські вибори – питання трохи дальшої перспективи.

Я, людина середнього віку, прекрасно пам'ятаю часи, коли в суспільстві, що б зараз не говорили, все-таки переважала абсолютно щира довіра до держави. Справа не стільки в пропаганді, скільки в тому, що радянській державі вдалося переконати переважну більшість простих людей в тому, що вона є захисником їх інтересів. Громадяни отримали: безкоштовну медицину, безкоштовну освіту, доступні продукти харчування і недорогі квитки на транспорт. Безкоштовно надавалися квартири, а при необхідності житлові умови можна було поліпшити.

Не дарма високий рівень довіри до держави був щирим, і не дарма він швидко впав після розпаду Союзу, помінявшись на тотальну недовіру до держави, політиків, олігархів. Довіру треба заслужити.

Вибори в нашій молодій країні завжди були демократичними, але думаючі люди ніколи не сумнівалися, що вибирати доводиться краще з гіршого.

Переконлива перемога Порошенка і партій Майдану на демократичних виборах в 2014 році – президента навесні і Верховної Ради восени – продемонструвала, що більшість підсвідомо пов'язувало з ними надії на позитивні зміни. А то, що високий ступінь довіри так стрімко змінилася на практично повну недовіру – показує, що люди незабаром не бачитимуть сенсу терпіти у владі людей, які не просто неефективні для країни, але навіть не приховують, що буде ще гірше.

Частка недовіри до влади просто необхідна, і, більш того, її слід стимулювати, якщо громадяни (опозиційні партії, засоби масової інформації, недержавні організації тощо) недостатньо гостро критикують або викривають чинну владу.

Організована політична недовіра в демократичних країнах, до яких належить і Україна, – рушійна сила, що дозволяє суспільству розвиватися в потрібному напрямку.

Про це останнім часом говорять історики і теоретики демократії, зокрема, один з найавторитетніших європейських політичних теоретиків П'єр Розанваллон. У своїх останніх роботах він підкреслює, що тільки фундаментально не довіряючи політичним інститутам, громадяни демократичних держав зможуть зберегти демократію як тип політичного устрою.

Зараз рівень недовіри до влади в Україні досяг такого максимуму, при якому саме час готуватися або до низки позачергових демократичних виборів, або до чогось гіршого. Надлишок недовіри здатний зруйнувати всю конструкцію демократичної влади. Тому що коли більшість людей не вірять, що держава захищає їх основні інтереси, вони починають утворювати якісь альтернативні форми, які дозволять їм робити це.

Пара прикладів з новітньої світової історії. У 1989 році у сербів, що проживали в незалежній Хорватії, тотальна недовіра до хорватської державі переросла в формування власних напіввійськових загонів для захисту своїх міст і сіл. Як наслідок, створення невизнаної Республіки Сербської Країни і багаторічне криваве протистояння.

Вибачте, але також нагадаю про ще незавершені події з нашої вітчизняної новітньої історії. Коли два роки тому починалися сепаратистські прояви на сході нашої країни, їх криваве продовження стало можливим тільки завдяки тому, що критична маса місцевих жителів відчувала гостру недовіру до Києва і, як наслідок, симпатизувала ідеям сепаратистів.

До речі, за даними згадуваного опитування Інституту Горшеніна, серед державних інституцій найвищою довірою користуються місцеві органи влади. Їм довіряють 42,6% респондентів. Тобто люди зараз вірять в ефективність місцевого самоврядування і пов'язують з ним свої очікування.

До недавніх пір недовіру людей ще намагалися частково пояснити тим, що влада не розмовляє з громадянами. Не розповідає, що відбувається в країні і яку участь вони в цих процесах приймають.

В останні місяці політтехнологи спробували заповнити цю прогалину. Адже таке спілкування потенційно має колосальне значення для зміцнення довіри до влади. Наприклад, радіозвернення Франкліна Рузвельта "Бесіди біля каміна", що проводилися регулярно з 1933 по 1944 роки, в яких висвітлювалися актуальні політичні та економічні питання в форматі прямого і довірчого спілкування вищого посадовця США з громадянами, забезпечили йому таку популярність, яку порівнювали з популярністю самого Авраама Лінкольна.

Пізно розмовляти! Десятихвилинні телезвернення Яценюка стали регулярними, а сильно вони йому допомогли?