Навіть якщо з хабарами і взагалі c корупцією борються всерйоз, то не завжди досягається бажаний результат. Можливо, відбувається так тому, що при виборі форм і методів боротьби часом забувають про сутність подібних злочинів. Умовно кажучи, намагаючись боротися з бур'яном, обскубують його листя, а не впливають на кореневу систему.
Корупційні злочини відносяться до категорії раціональних, і пов'язані вони в основному з економічними чинниками. І на відміну від злочинів проти особистості, мотиви корупціонерів добре відповідають економічним моделям злочинної поведінки, розробленим вченими: соціологами та економістами.
Вважається, що першим ідеї про раціональну поведінку злочинців сформулював Чезаре Беккаріа (1738-1794), італійський мислитель, правознавець і громадський діяч. Його трактат "Про злочини і покарання" мав величезний резонанс в Європі, суттєво вплинув на уми громадськості та державних діячів того часу, що сприяло проведенню перших ліберальних реформ правосуддя та кримінального права в ряді країн. Дещо пізніше схожі ідеї висунув Єремія Бентам (1748-1832), англійський соціолог і юрист. Але основний внесок у розробку теорії раціональності злочинів вніс американський економіст Гері Беккер (1930-2014), який отримав в 1992 р. Нобелівську премію "за поширення сфери мікроекономічного аналізу на цілий ряд аспектів людської поведінки і взаємодії, включаючи неринкову поведінку". Його головною працею на цю тему є стаття "Злочин і кара: економічний підхід" (1968). З часом ідеї Беккера доповнили, з'явилися моделі портфельного вибору злочинів, розподілу часу між законною і незаконною діяльністю та ін.
У своєму аналізі Беккер виходив з того, що злочинці – не психопати і не жертви соціального гноблення, а раціональні люди, передбачуваним чином реагують на наявні можливості та обмеження. Вибір ними кримінальної діяльності слід розуміти як інвестиційне рішення в умовах ризику і невизначеності. Тому рівень злочинності повинен залежати від співвідношення сполучених з нею вигод і витрат (грошових та інших). Він буде визначатися різницею доходів від легальної та нелегальної діяльності, ймовірністю упіймання і засудження, тяжкістю покарання і т.д.
В основі моделі Беккера лежить простий принцип: економічний злочин буде скоєно, якщо він вигідний злочинцеві. Для оцінки ж вигідності можна використовувати просту математичну формулу. Ліву її частину являє добуток двох співмножників. Перший – взята в дужки різниця між одиницею і Р, ймовірністю покарання (яка знаходиться в межах від нуля до одиниці). Другий співмножник – П, вигода від злочину. У правій частині стоїть добуток трьох величин: вже знайомої нам ймовірності Р, Ф – жорсткості покарання (від Ф = 0 – відсутність покарання, до Ф = 1 – людина позбавляється всього) і Ч – користі від чесної роботи. Економічний злочин (і хабар в тому числі) буде вигідним, якщо ліва частина формули буде перевищувати праву.
Звичайно, будь-яка модель якось спрощує описуваний нею процес. Але з аналізу цієї формули легко зрозуміти, що в нинішніх українських умовах, коли вигода від корупції (П) завжди більша користі від чесної роботи (Ч), навіть при 50% ймовірності упіймання (Р = 0,5), чого зараз і близько немає, навіть при Ф = 1, тобто загрозу втрати всього, хабар (економічний злочин) залишається доцільним.
Таким чином математика і теорія Беккера категоричні: для того, щоб зробити боротьбу з корупцією ефективною, необхідно підвищувати вигоду від чесної роботи (наприклад, збільшувати зарплату чиновників) і нарощувати невідворотність покарання (поліпшувати роботу правоохоронців). Решта заходів малоефективні (як посилення покарання) або майже утопічні (як надія на те, що чиновник не буде "брати" тільки через свою високу моральність).