Підтвердженням де-факто статусу України як країни з військовим нейтралітетом є відсутність підписаної військово-політичної угоди про взаємну військову допомогу з будь-якою іншою країною.
Заяви українських політиків щодо інтеграції в НАТО я сприймаю як політичні та псевдоекспертні думки. Оскільки жодного факту, який би підтверджував, що за 30 років незалежності Україна наблизилася до НАТО, немає.
У цьому випадку присутні три маніпуляції суспільною свідомістю.
Перша маніпуляція: адаптація стандартів НАТО до складу сектору безпеки та оборони не гарантує Україні, як і іншим країнам, членства в НАТО. Наприклад, Сербія давно виконала всі вимоги щодо членства в НАТО та Європейський Союз. Однак Сербія фактично є країною-учасницею НАТО без офіційного членства в НАТО. І президент Сербії Олександр Вучич заявив, що за його президентства Сербія не буде в НАТО. Законодавством Сербії також визначено для країни статус воєнного нейтралітету. Але на сьогоднішній день у Сербії відносини з країнами НАТО кращі, ніж у будь-якої іншої країни, яка не входить до НАТО.
Впровадження стандартів НАТО, безумовно, потрібне нашій країні для підвищення правової культури, але це не єдиний шлях інтеграції до НАТО. По-перше, стандарти НАТО, яких близько 1200 одиниць – це лише невелика частина документів НАТО, яка спрямована виключно на забезпечення досягнення оперативної та технічної сумісності сил оборони. Є ще євроатлантичні політики, стратегії, принципи, норми та підходи до всіх сфер діяльності держави. Наприклад, демократичний цивільний контроль над силами оборони, забезпечення прозорості при прийнятті управлінських рішень на всіх рівнях, підвищення ефективності антикорупційних органів і так далі.
Крім того, інтеграція в НАТО – це не лише стандарти та інші документи НАТО, це ще й політичне рішення самих учасників.
Друга маніпуляція, яка нав'язується всім, хто виступає проти НАТО, – це прихильники проросійського вектору розвитку.
Але з 193 держав-членів ООН, лише 30 входить до НАТО і лише 6 до ОДКБ, а інші 120 країн – у рух неприєднання. Головою руху неприєднання з 2016 року є Ільхам Алієв – президент Азербайджану. Азербайджан, будучи країною-членом руху неприєднання, виграв Другу Карабахську війну за допомогою Туреччини і без допомоги НАТО.
І третя маніпуляція. Нам часто кажуть, що програми та стандарти потрібні для співпраці з НАТО. Це, безперечно, незаперечний факт. Але Казахстан, який ми часто згадували останній тиждень, з 2003 року співпрацює з НАТО у рамках програми "Степовий орел". При цьому Казахстан є членом ОДКБ. Розвиток співпраці з НАТО не суперечить участі Казахстану в ОДКБ. Це є нормальна світова практика.
Коли нам говорять про те, що якби Україна була учасником НАТО у 2014 році, то на нас ніхто не напав би, нас би врятували, варто згадати про Туреччину. Коли в Туреччині, в країні, яка є учасником НАТО з 1952 року, у 2015 році стався державний переворот, ніхто з країн-членів НАТО Туреччини не допомагав. Коли Сирійські та Іракські бойовики обстрілювали Туреччину – члена НАТО, Туреччина сама провела військову операцію для захисту своєї територіальної цілісності. І не зверталася по допомогу від обстрілів Сирійських бойовиків до НАТО.
Отже, ми повинні зміцнювати свою власну обороноздатність та військовий нейтралітет, який поки що де-факто у нас є, і це, на мою думку, безпечно.