У перші дні війни суспільство максимально згуртувалося. Стало чітко і просто: той, хто напав на тебе зі зброєю – ворог. Той, хто поруч – друг. Не було більше правих та лівих, таких чи не таких. Усіх поєднала зовнішня загроза.
Але цього згуртування вистачило на місяць. Повернулися політичні ігри, плітки, чвари. Згадались старі образи. Хтось захотів звести старі рахунки.
Я певен, що той, хто зараз починає згадувати минуле, навішувати ярлики, ділити на правильних та неправильних – працює на поділ суспільства, а значить, на ворога.
Зараз допустимий лише єдиний поділ – на свій/чужий. Свій – якщо робиш на своєму місці щось, що наближає нас до Перемоги. Чужий, якщо тобі "не все однозначно і винні обидві сторони".
Особисто для мене все більше, ніж однозначно:
- путін – мерзотник і воєнний злочинець;
- росія – країна терорист;
- росіяни – вороги і "нам більше не треба поговорити".
Україна – незалежна суверенна держава, з частиною окупованих територій, які ми обов'язково повернемо. Наш вектор – європейський. Україна надто дорого заплатила, відриваючись від "радянської сім'ї". Той, хто ставить під сумнів ці аксіоми – провокатор і ворог.
А ще, думаю, правильно перейменувати все, що пов'язано з совком. Вилучити зі шкільної програми пушкіних та толстих. Прибрати з вулиць пам’ятники радянської епохи. Питання мови треба зняти з порядку денного: вдома говоримо будь-якою, публічно – тільки українською (крім особливих обставин). Навіть релігійні свята варто відзначати разом із західним світом.
P.S. Наразі Україні потрібен кожен, хто працює для Перемоги. Кожен! Від солдата ЗСУ на передовій до цивільного в глибокому тилу, від бійця ТРО на блокпосту до айтішника, який виїхав за межі України, але продовжує передавати гроші на фронт. Від волонтера до менеджера АЗС, від депутата до телеведучого, від перукаря до викладача вишу.
А з'ясування стосунків та зведення рахунків давайте залишимо на потім. Потім… Після Нашої Перемоги.