Для України це може здатися чимось фантастичним, а економічне зростання розвинених країн проходить фактично без збільшення ними енергоспоживання. У Міжнародному енергетичному агентстві (МЕА) порахували, що енергоспоживання в 29 країнах-членах МЕА (В МЕА входять більшість країн ЄС, США, Японія, Канада, Австралія, Корея, Нова Зеландія, Норвегія, Швейцарія і Туреччина) не змінилося за останні 15 років, в той час як їх ВВП виріс на 26%. Як їм це вдається? Відповідь проста. Вони інвестують в енергоефективність. За розрахунками експертів Агентства, в країнах МЕА енергоспоживання в 2014 році було б на 520 млн. Тонн нафтового еквівалента більше без інвестицій в енергоефективність. Це, на хвилинку, більше ніж сумарне річне енергоспоживання Японії і Південної Кореї разом узятих. Така економія – це результат 25 літніх інвестицій в енергоефективність. Тому "віртуальні поставки" палива від енергоефективності в розвинених країнах сьогодні все більше конкурують з такими класичними видами палива як газ, вугілля та нафту.
В Україні, на жаль, цей вид віртуального палива залишається використаним.
- За розрахунками аналітичного центру "Нова соціальна і економічна політика", енергоефективність української економіки (скоригована на структуру економіки) становить 60% від середнього по ЄС.
- Високе енергоспоживання, яке в 1,7 разу вище, ніж ЄС, знижує конкурентоспроможність української продукції і лягає важким тягарем на плечі населення. В умовах неефективного сектора ЖКГ після підвищення тарифів на газ і теплову енергію для населення до паритету з імпортною ціною газу, майже 60% домогосподарств (до 9 млн) потребують субсидії на оплату послуг ЖКГ. За оцінками МВФ, на субсидію можуть претендувати навіть домогосподарства середнього класу, що потрапляють в 20% групу з найвищими доходами. Обсяг необхідних субсидій у 2017 році може перевищити 4% ВВП (понад 100 млрд. грн).
- Підвищення енергоефективності до європейського рівня зможе значно зменшити втрати в добробуті населення і запобігти виникнення тотальної енергетичної бідності.
Поки зростання енергоефективності економіки України йде дуже повільно. Нещодавно аналітичний центр "Нова економічна і соціальна політика" (АЦ НОСЕП) випустив у світ чергові випуски "Моніторингу енергоефективності України" і "Рейтингу енергоефективності теплозабезпечення". У них аналізувалися зміни потенціалу енергозбереження України за секторами економіки і зміни рівня енергоеффетківності теплопостачання по регіонах України. Свої моніторингові продукти АЦ НОСЕП робить на основі методології Міжнародного енергетичного агентства за підтримки ПРООН та Глобального екологічного фонду (GEF). Основні висновки цих досліджень підтверджують повільний прогрес в сфері енергоефективності:
- Розрив між Україною і країнами ЄС в галузі енергоефективності економіки скорочується дуже повільно – на 1,8 п.п. в 2014 р. Потенціал енергозбереження залишається величезним – 27 млн. тонн нафтового еквівалента. Це відповідає 30 млрд. Кубічних метрів газу або 10 млрд. дол. США в цінах 2014 р.
- На житловий сектор припадає третина оцінюваного потенційного енергозбереження в Україні. А в житловому секторі на сектор теплопостачання (опалення та гаряче водопостачання) припадає 79% енергоспоживання.
- Зростання енергоефективності у теплопостачанні теж йде повільно. Середній показник енергоефективності в 2014 р. в., порівняно з 2013 р., виріс лише на 1,9 п.п.- з 50,1% до 52,0%. Потенційне енергозбереження в теплопостачанні становило 9,1 млрд. М3 природного газу, тобто більше половини його імпорту або 3,1 млрд. дол. США в цінах 2014 р.
- Рівень енергоефективності теплопостачання сильно розрізняється по регіонах України. В "передовиків" – Вінницька, Кіровоградська та Івано-Франківська обл. (76-85% від рівня ЄС). В "відстаючих" – м. Київ, Харківська та Дніпропетровська обл. (37-44% від рівня ЄС). Найменш енергоефективні регіони мали вищу частку централізованого теплопостачання. Відсутність у споживачів з централізованим теплопостачанням можливості регулювати своє енергоспоживання (а рівень встановлення будинкових лічильників тепла в 2014 р. становив усього 34%) дозволяв теплопостачальним компаніям завищувати обсяг продукції, що поставляється теплової енергії.
Все це означає, що скорочення розриву за рівнем енергоефективності між Україною і країнами ЄС йде повільно. Такими темпами Україна буде потрібно як мінімум 30 років, щоб досягти рівня енергоефективності ЄС 2012 року. А темпи зростання тарифів на комунальні послуги, особливо на газ теплопостачання, набагато вище: за 3 роки вони зросли на 740 і 360 п.п. відповідно. Жовтневі "платіжки" з новими тарифами викликали у населення шок. Адже в цьому опалювальному сезоні середній розмір оплати комунальних послуг за скромну 1-кімнатну квартиру виріс до 1582 грн, 2-кімнатній до 3103 грн., 3-х кімнатної до 4040 грн.
Чи є шанс на зниження рівня оплати комунальних послуг? Безумовно, є. Підняття енергоефективності теплопостачання до європейського рівня може призвести до зниження витрат на газ і теплову енергію більш ніж в два рази! Крім того, це допоможе країні стати самодостатньою по природному газу і поліпшити екологічну ситуацію.
Але для цього Україні потрібні великі інвестиції в енергозбереження. За оцінкою Міжнародної фінансової корпорації (МФК), вони становлять 50 млрд. Дол. США. Міжнародні партнери – Всесвітній Банк, МФК, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Кредитна установа для відбудови (KfW) та ін. – Виділили Україні близько 1,6 млрд. дол. США на реалізацію проектів з енергоефективності. Це не покриває реальної потреби. Єдина державна програма "теплих кредитів" на підвищення енергоефективності за 2 роки склала лише 2,3 млрд. Грн або 0,2% від потреби. Підвищення енергоефективності економіки, і особливо в секторі ЖКГ, має стати "національною" ідеєю. Серйозний прорив у цій сфері можливий лише за умови різкого збільшення прямих іноземних та вітчизняних інвестицій. Прихід великих інвестицій в сектор ЖКГ стане тестом реформ в цій сфері, та й в економіці в цілому. Рівень використання "віртуального палива" (енергоефективності) покаже, наскільки запропоновані стратегії реформування здатні дати реальний результат.