Два варіанти вирішення проблеми безробіття та його наслідків красномовно визначив президент Віктор Ющенко на початку каденції у 2005 році: "Або створювати робочі місця, або будувати тюрми". У своїй так і не виконаній передвиборчій програмі він обіцяв створити п'ять мільйонів робочих місць, або по одному – кожен рік.
Тепер влада навіть не пропонує країні ніякої програми – будь то створення нових робочих місць або збереження наявних. Більш того, вона свідомо закриває очі на проблему, вирішувати яку не збирається.
В урядовому проекті бюджетної резолюції на 2016 рік, яку депутати минулого тижня відправили на доопрацювання, за підсумками наступного року передбачається безробіття на рівні 9,9%. Ця явно занижена цифра яскраво свідчить про те, що уряд впритул не хоче бачити зростаючу армію повних сил працездатних громадян, які втрачають джерела існування і не можуть прогодувати власні сім'ї. У цю цифру не потрапили, наприклад, ті безробітні, у кого є земельні наділи – а це величезна частина сільських жителів.
Навіть за офіційною статистикою безробіття вже досягло 9,3%, а до кінця 2015 року, знову ж таки, за офіційними прогнозами, ця цифра зросте до 11,5%. Профспілки і багато експертів оцінюють рівень безробіття вже в 18-20%, зараховуючи сюди тих, хто офіційно числиться у відпустках без збереження заробітної плати або переоформлений на 4-х або навіть двогодинний робочий день. Таких мільйони.
Реформи, які погано-бідно проводить уряд, базуються на основі правого лібералізму, і в разі успішного проведення обіцяють деякий підйом економіки – але в той же час і катастрофічне зростання безробіття. У такому випадку, за прогнозами Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, її рівень може досягти 25%, і соціальні потрясіння стануть неминучими.
Після моєї колонки від 9 червня "Чи будуть селяни братися за вила", в якій я писав, що село не стане каталізатором соціального вибуху, але й недооцінювати сільський протестний потенціал нерозумно, деякі читачі дорікали мені в тому, що я лякаю селянськими бунтами замість того, щоб запропонувати конструктивне рішення проблеми.
Насправді я лише попереджав про те, що якщо на сільські проблеми буквально в лічені місяці не звернуть уваги "нагорі" – бідністю і плазування українського села в перспективі не забудуть скористатися якісь екстремістські сили, щоб повернути вила в потрібному їм напрямку. Каталізатором ж соціального вибуху стане, допускаю, безробіття по всій країні.
Уявіть собі хлопців, які понюхали пороху, і які повертаються із зони конфлікту в рідні села. Можливо, навіть зі зброєю. Вдома нікого з них не чекає робота. Вдома бідність. У хлопців, як правило, погана середня освіта. Відсутність доріг і транспортного сполучення роблять недоступними для них установи освіти, охорони здоров'я, культури і торгівлі, розташовані в більш великих населених пунктах. Раніше можна було їхати шукати щастя в місто. Але тепер там – дорожнеча і те ж безробіття. А на вищому рівні ніхто навіть не обіцяє поліпшення. Все тільки закликають затягувати паски.
Дозволю собі історичний відступ. Сергій Вітте, глава уряду Російської імперії, так описав "селянський бунт", у тому числі на території сучасної України, який розбудила революція, розпочата городянами ще в січні 1905-го: "...Останній для цих короткозорих діячів раптом тільки у вересні 1905 з'явився у всій своїй стихійній силі. Сила ця заснована і на чисельності, і на малокультурності, а особливо на тому, що їй втрачати нічого".
Для більшої переконливості ще раз підкреслю, що у сучасних хлопців є зброя і бойовий досвід. І більше нічого, в тому числі і перспектив.
Ну а тепер, так і бути, запропоную конструктивне, перевірене часом рішення. У ситуаціях, подібних до нашої, практично всі країни починали будувати дороги. При цьому держава стимулює створення одного робочого місця, а шість-вісім – створюються за рахунок бізнесу в суміжних областях. Це забезпечує зайнятість сільської молоді і городянам, розвиток транспортної інфраструктури та економічний підйом, що дозволяє вирішити безліч соціальних проблем. Так було в інших країнах, і чому так не може бути в Україні?
Ми порівняно недавно спостерігали широкомасштабне будівництво доріг по всій Польщі. Воно здійснювалося після її асоціації, а особливо після вступу в Євросоюз (правда, в основному за рахунок щедрих інвестицій з фондів ЄС).
Так, багато хто в той час виїхав в Лондон "сантехніками" – але чимало молодих поляків усередині будували дороги від села до села, від міста до міста. За лічені роки Польща набула кращого вигляду. Особливо село – в останні поїздки в недавно ще депресивні регіони я бачив безліч молодих поляків, які мають намір залишатися жити і працювати вдома! Тому що тепер по всій Польщі рівень життя відрізняється мало, а його постійне зростання викликає оптимізм.
В Україні в 2015 році на будівництво доріг загального користування в бюджеті не передбачили ні копійки. Що буде в 2016-му? Страшно загадувати. Але навіть зараз проекти будівництва доріг можуть реалізовуватися в рамках спільних ініціатив з міжнародними фінансовими інститутами: якщо немає своїх грошей, то, думаю, варто залучати чужі, навіть під державні гарантії. Зайві борги? Та без будівництва доріг України і ті борги, що вже є, не поверне!