Олег Желнаков дивом вирвався з полону. Фото: Твіттер
Люди продовжують залишати охоплений боями Донбас. За даними уповноваженого президента з врегулювання ситуації на сході України Ірини Геращенко, на сьогоднішній день кількість переселенців перевалило за 0,5 мільйона осіб.
"Кожен сотий українець був змушений покинути свій будинок. Цифри переміщених громадян – катастрофічні", – говорить Геращенко.
Однак, не у всіх біженців доля складається благополучно. Після перенесених страждань їм доводиться стикатися з новими випробуваннями. Про причини, що змусили покинути рідне місто, Сегодня.ua розповів донеччанин Олег Желнаков.
"З Донецька я поїхав вимушено. 6 червня мене прямо на вулиці "взяли" бойовики. Я йшов в аптеку за очними краплями, які на той момент вже були дефіцитними. Очі постраждали після нападу "тітушек" під час Євромайдану. Краплі довго не міг знайти, додому повертався вже ввечері і недалеко від донецького СБУ, де у бойовиків вже був штаб, мене затримали. Моє обличчя їм вже було відомо, так як я брав участь в донецькому "Євромайдані", – згадує чоловік.
За словами Желнакова, бойовики потягли його в підвал міського відділення СБУ. Одним з викрадачів був, як чоловік дізнався вже у вересні з випусків новин, лідер місцевих сепаратистів Олександр Захарченко. У "застінках" Олег Дмитрович пробув близько 10 днів.
"Там був жорсткий, принизливий режим – били, змушували виконувати важкі фізичні роботи. Їжі майже не було. В туалет водили під конвоєм. Дня через 4 ставлення дещо змінилося – перестали знущатися. Однак нікуди не випускали, і я думав, що мене хочуть або вбити, або зробити інвалідом. Але мене відпустили – піднявся шум в ЗМІ щодо викрадення. Я потрапив в "першу хвилю" полонених і тоді ще бойовики боялися і реагували на розголос. Це потім кількість заручників пішла на сотні", – розповів донеччанин.
Відразу після полону Олег Желнаков поїхав до Львова, так як свого часу очолював краєзнавчий гурток і добре знав це місто. Побувати у власній квартирі йому так і не вдалося.
"Я поїхав, в прямому сенсі слова, в одних трусах – все залишилося в квартирі. Повернутися в неї не міг, так як у мене відібрали ключі. Тоді я думав, що через місяць-півтора Донецьк звільнять. Тут мені зараз ніде жити, немає навіть розкладачки. Доводилося ночувати на вокзалі, в хостелах. У загальній складності з літа змінив не менше 10 місць", – констатує переселенець.
Желнаков каже, тепер доводиться воювати з чиновниками, які кажуть, що не можуть знайти місце для нього.
"Але я не вірю, що в місті з 800-тисячним населенням немає кута для мене", – переконаний він.
Позбувся будинку донеччанин не виключає, що для вирішення свого питання йому доведеться пікетувати Мінсоцполітики. Крім того, каже Желнаков, серед біженців, які не знайшли собі місця на мирних територіях і змушені повертатися додому, зростає невдоволення. І влада повинна задуматися, щоб цим не скористалися спецслужби противника.
Читайте також: історія багатодітної матері дитбудинки сімейного типу: "Україна нас кинула – тільки я не можу кинути дітей".