Праворуч – блокпост на лінії розмежування між миром і війною, зліва – позиції українських військовослужбовців, десь трохи далі – окопи бойовиків так званої "ДНР". У центрі цього пекельного кола на Донбасі виживає селище Майорськ з декількома сотнями жителів. Тихі дні для них за радість, зазвичай за найближчою лісосмугою лунає розкотисте "бабах" або "барабанний дріб" автоматних черг.
"Звикли, хоча як до цього можна звикнути?" – дивується сам собі місцевий житель Женя.
Йому на вигляд років 60. Все своє свідоме життя він провів на місцевій залізничній станції робочим і каже, що працював би і зараз – була б робота. Але її немає, і немає потягів, немає станції як такої, нічого немає ...
"Збираємося з сусідами і згадуємо минуле. Сьогодення, майбутнього немає, – каже мешканка Майорська Галина, витираючи очі кінцями хустки. – Війна йде – страшно, немає війни – теж страшно, що всі забули нас. Ми ж "сіра зона", кому ми потрібні, люди похилого віку-пенсіонери? Пенсії у всіх ледь до двох тисяч дотягують, ось і живи як хочеш".
Цей квест "Живіть як хочете" майорські пенсіонери проходять з 2014 року. Сиділи і без їжі, і без води, і без світла. Втім, деякі сидять досі – електрику в квартирах відрізано за ... борги. Чомусь в стан людей, що опинилися в самому центрі збройного протистояння, мало хто захотів увійти. Електрики – немає, а ось добрі люди, що відкрили аптеку на сусідній вулиці, – є, і тепер не треба їздити аж за 30 км до Бахмута за корвалолом і таблетками від тиску.
На вулиці з'являється маленька Даша, улюблениця всього двору. Це в її квартирі немає електрики, і бабуся варить їй кашу на старому газовому примусі, прилаштованому до куту старої кухні.
"Рік вже без світла. Грошей немає заплатити", – скупо пояснює Дашина мама.
У інших світло є і навіть працюють телевізори, але їх намагаються не дивитися – кажуть, брешуть.
"У мене один син в Донецьку, один у Львові. Телефонують мені іноді, розповідають, що у них та як, а по телевізору зовсім інше. Не знаю, кому вірити. Між собою вони не спілкуються, і до мене не приїжджають", – нарікає пенсіонер Микола Олександрович.
Старий сумує, але все, що у нього є для зв'язку зі світом, – стара, ще кнопкова мобілка, де забиті два номери синів і один номер сусідки з верхнього поверху.
"Чим ми тут займаємося? А виживаємо! То вчилися готувати на багатті, то намагалися розтягнути банку консервів на тиждень. Вміємо створити вдома тепло, коли на вулиці мороз, а опалення – немає. Секрет простий: знести все, що є, в одну кімнату, закрити речами стіни і лягти спати, підклавши під ноги пляшки з гарячою водою. Ось такий лайфхак по-майорськи", – скрушно каже мешканка багатостраждального селища Валентина Іванівна.
Відлуння. Життя під кулями
Сліди війни на головній 9-поверхівці Майорська досі свіжі і нагадують про те, що і під обстрілами тут жили і продовжують жити люди. Вони кажуть, що нікуди не тікали від вибухів: "Якщо гинути – так вдома". На щастя, всі живі.
Даша. Її дитинство – на війні
Одна з небагатьох дітей Майорська – 2-річна Даша. Любить ляльки і красиві блискучі шпильки для волосся. І щоб не стріляли.
Кордон поруч. Точка тиші
Менше ніж за півкілометра від Майорська – однойменний КПВВ, де щодня проїжджають тисячі людей і машин. Але за його межами – тиша і час ніби зупинився.
"Сувеніри". На згадку
Колекція автоматних і кулеметних куль у місцевих жителів. Ці сумні "сувеніри" зберігаються в кожному дворі як докази пережитого жаху.
Вид в нікуди. Решта
До війни в квартирі зробили ремонт. Зараз килими закривають дірки у вікнах, залишки скла навіть вийняти нікому.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, як на Донбасі з дна річки підняли снаряди. Снаряди були виявлені на дні Кальміусу біля прифронтового Павлополя.