Штурман далекого плавання Віктор Алексишин сьогодні – улюблений і шанований студентами завідувач кафедри судноводіння Одеської національної морської академії, автор пригодницьких історій і збірки поезії. Свою морську кар'єру нинішній одеський доцент починав у далекому Сєвероморську (Росія), де жив разом зі своєю родиною.
"Сєвєроморськ – столиця північного флоту. Місто і його вулиці були сплановані так, щоб будь-який корабельний офіцер вдень або вночі міг протягом півгодини прибути на корабель по команді "Великий збір" або по тривозі. Стільки часу відводилося кожному з кораблів для підготовки до зйомки зі швартовів і екстреного виходу в море. Мій батько був військовим, і я продовжив його справу, закінчивши військово-морське училище в 1974 році. Так я теж почав служити", – згадує моряк.
МАЯЧОК ДЛЯ ПІЛОТІВ. Першим судном Віктора Алексишина став "Адмірал Ісаков", куди він отримав призначення на посаду командира електронавігаційної групи. Напуття молодому лейтенанту і його колегам давав в штабному будиночку ескадри її тодішній командувач – контр-адмірал Калінін, який командував першим загоном кораблів ВМФ СРСР. Саме ці кораблі завдали візиту до Сполучених Штатів Америки з нагоди святкування 200-літнього ювілею.
Пізніше штурману довелося нести службу на "Адміралі Макарові". "У 1976 році "Адмірал Макаров" в Анголі з моря підтримував "наших" ангольців в районі Лобіту, де йшли серйозні бої, і перешкоджав можливій агресії з боку ПАР і Родезії на приморському фланзі, супроводжуваючого в акваторії Гвінейської затоки, забезпечуючи безпеку морських перевезень, кубинські транспортні судна з добровольцями, які слідували в Анголу", – розповідає Алексишин. І додає, що "Адмірал Макаров" ще служив маяком для військово-транспортної авіації. "Летить літачок над Гвінейською затокою до Луанди, а льотчик у нас запитує, в яких він координатах. А ми йому по радіо: "Широта така і довгота така-то". А він з висоти десять тисяч метрів нам спасибі говорить. Адже в Африці, якщо заблукаєш і не туди сядеш, то відразу можна на стіл до дикунів в якості обіду догодити", – розповідає Віктор Алексишин.
ЗБИЛИ "БОЇНГ". Окрема історія у нашого героя пов'язана зі службою на борту атомного крейсера "Кіров" в 1980-х роках. "Я чергував на флагманському командному пункті, коли від чергового офіцера з протиповітряної оборони з'єднання надійшла доповідь про появу повітряної цілі, яка слідувала над Баренцевим морем з боку Північного полюса на південь, у бік Кольського півострова. Мета на запит "свій-чужий" не відповідала, і ми встановили безперервне радіолокаційне спостереження і супровід корабельними зенітними ракетними комплексами. Далеко ми ними могли з "Кірова" стрельнути – така дальність нашим імовірним супротивникам в ті роки і не снилася! Коли потенційний порушник наближався до державного кордону, були підняті винищувачі-перехоплювачі, які класифікували його як "Боїнг". Спочатку вони спробували повернути його на зворотний курс, крилами йому по-товариському помахували, а потім, коли "Боїнг" не підкорився команді, намагалися посадити на один з аеродромів Кольського півострова. На жаль, південно-корейський літак ніяк не реагував на вказівки перехоплювачів. Лише коли він перетнув весь півострів, було прийнято рішення збити порушника. Так і вчинили", – згадує військовий моряк і додає, що тоді обійшлося без людських жертв – ракета відтяла частину крила "Боїнга" і льотчик здійснив аварійну посадку на замерзле озеро Карельського перешийка поблизу Петрозаводська.
ЗАТОКА "КИПІЛА". Згадав наш співрозмовник і про те, як одного разу на кораблі "Київ" партійні збори мало не зірвала стихія. "Погода була огидна і продовжувала погіршуватися – швидкість вітру була 32-33 м/с! Кольська затока почала кипіти, води не було видно, по всій акваторії ми спостерігали тільки білу піну. Подібне видовище я спостерігав перший і єдиний раз у житті, це було як у фантастичному фільмі. Вітер дув у корму з такою силою, що, здавалося, ще трохи – і всі кораблі ескадри, що стоять біля причалу, викине на берег. На "Києві" стало не до зборів, а через годину все затихло і стало так безхмарно, як ніби нічого й не сталося", – досі дивується побаченому військовий штурман.
МОРЯК І ПОЕТ
Віктор Алексишин відомий і своїми літературними працями. Саме він написав морську повість "Записки флагманського штурмана", в якій розповів про свої пригоди під час служби на кораблях, а також про долю своїх бойових товаришів. Крім того, моряк видав збірку поезії "Бандирма", в якій зібрав вірші про короткі курсантські рейси у турецьке портове місто, які завжди були популярні серед молоді.