Дюковський сад. Фото: wikipedia.org
Дюковський сад розтягнувся між Слободкою і Молдаванкою, вздовж вулиці Балківської. За 200 років свого існування він бачив і герцога де Рішельє, який спочивав у тіні розлогих кленів, і радянські сільськогосподарські виставки, і зйомки "Весни на Зарічній вулиці", і бандитські розбірки у лихі дев'яності. Сад на пустельному, висушеному сонцем місці навколо своєї резиденції у 1810 році розбив сам Рішельє, назвавши місце Дюковським хутором. "На околиці тоді були такі пилові бурі, що людей зносило з ніг, а Дюк особистим прикладом показав, що тут потрібно розбивати сади", – розповіла екскурсовод Олена Авдєєва. Після від'їзду герцога до Франції резиденція перейшла до його ад'ютанта Стемпковського, а той, у свою чергу, подарував її Одесі. "Тоді муніципалітет віддав сад в оренду: тут добували камінь, здавали ставок для отримання льоду і влаштовували гуляння для простолюду", – ділиться краєзнавець Олег Губар. Сьогодні по алеях часто прогулюються мами з колясками.
Русалки і щуки
У Дюковський сад, розташований за адресою вул. Раскідайловська, 56, входимо з боку Автовокзалу. Перше, що постало перед очима, – невеликий ставок з острівцем посередині, до якого веде місток. Старожили кажуть, що колись тут плавали лебеді і качки, купалася дітвора, і навіть влаштовували змагання зі стрибків у воду з висоти. У ставку б'є прісне джерело, з якого, за легендою, напився загін Дерібаса перед штурмом Хаджібея.
Хоча зараз ставок сильно заріс очеретом, а на його берегах скупчилася ряска і чути дружний хор жаб, у ньому ще можна непогано порибалити. "Русалки тут добре ловляться. Одного разу зловив таку красиву і ростом з мене", – ділиться одесит Олександр. І додає вже серйозно: "А якщо русалки не клюють, то можна щуку в півруки зловити".
Дім з привидом
Якщо, минаючи ставок Дерібаса, повернути ліворуч, то ви потрапите на досить широку бічну алею, вздовж якої стоять ліхтарі і лавки. Це улюблене місце любителів тиші: сюди не доходять ні звуки міської суєти, ні лайка захмелілого контингенту Молдаванки та Слобідки. "Восени приходжу сюди насолодитися спокоєм, а влітку – позасмагати", – розповідає одеситка Нарциса. Прогулюючись з нами, жінка показує свою улюблену будівлю з вапняку, фасад якої прикрашають барельєфи у вигляді рибних голів і якорів. Звичайно, пейзаж неабияк псує будівельне сміття, що накопичилося навколо, і занедбаний вигляд будівлі. "Усередині мало не щовечора ні з того, ні з сього загоряється світло, хоча ніхто туди не заходить", – щулиться одеситка і припускає, що, можливо, сюди іноді забрідає дух засновника, незадоволеного тим, що його дітище так запустили. Історики припускають, що за часів Дюка тут була конюшня.
Герцогський маєток
Якщо повернутися спиною до загадкової будівлі з привидом і пройти по стежці між деревами, то можна вийти до центрального майданчику саду. Дорогою минаємо розвалену коричнювату будівлю, що нагадує вуличну сцену, а на площадку заходимо з боку сірого одноповерхового будинку. Його, до речі, деякі історики вважають залишками Дюковської дачі, адже вершину будови вінчає конструкція, що нагадує корону французьких герцогів.
Якщо вірити старовинним гравюрам, маєток одеського градоначальника знаходився дійсно десь тут. Але, за словами краєзнавців, через численні перебудов в радянський час зараз складно щось визначити. "Безумовно, якесь старовинне каміння залишилося", – міркує Олег Губар і згадує анекдот на тему саду. Мовляв, якось вранці Дюк вийшов з маєтку і побачив дівчину, яка збирає конюшину. Здивований градоначальник подумав, що панянка трудиться, не покладаючи рук, з самого ранку й подарував спокусниці срібний рубль. А коли розповів про свій вчинок керуючому, той здивувався, мовляв, це ж злодійка – щоранку щось краде, а тепер ще й рубль "заробила".
Зараз площу з руїнами, які були чи то фонтаном, чи то альтанкою, оточують три споруди: одна з них, імовірно, вціліла частина герцогської резиденції, а дві інші – побудовані в радянський час павільйони для виставок. "Пам'ятаю, як у 1980-ті тут проходила виставка американських спорттоварів. Тут розставили великі та яскраві човни, привезли гори різнобарвного інвентарю, а ми і квітів-то таких раніше не бачили. Подивитися на дивини зібралося дуже багато людей", – згадує наша супутниця Нарциса.
"Куточок Версаля"
Від центральної площадки по гранітних сходах повертаємося до ставка, минаючи фонтан і ще один виставковий павільйон. Місцеві лавки давно облюбували для себе закохані парочки: адже звідси відкривається незабутній вид на захід і частину Молдаванки. Історики згадують, що коли Дюк вперше побачив закінчений сад, він назвав його "квітучим куточком Версаля". Безстрашні любителі романтики можуть повернути звідси на одну з бічних алейок – бандитів тут не зустріти, але слід уважно дивитися під ноги: сад усіяний дуже підступними уступами. "Коли після від'їзду Дюка тут дозволили видобувати камінь, на схилах виникли як відкриті копальні, так і закриті виробітки", – пояснює настільки небезпечний ландшафт краєзнавець Губар. З часом одні входи в катакомби і каменоломні засипали, інші – залишилися і поросли травою. Місцеві жителі попереджають: шукати скарби в цих схованках безглуздо, мовляв, все вже давно знайшли.
Лихі розборки
Внизу центральні сходи закінчується біля ще одного невеликого водоймища і покинутої будівлі. За словами Нарциси, в цьому павільйоні якось проходила виставка Китобійної флотилії, а перед входом тоді встановили величезний скелет кита. "Ми з інтересом на нього дивилися, але доторкнутися боялися", – згадує наша супутниця.
У 1990-х павільйон став більярдним клубом "Карамболь", погана слава про який гриміла на все місто. Тут були перестрілки і бандитські розбірки, а люди боялися заходити в парк з настанням сутінків. "Пам'ятаю, як бандити крутили перед нами ланцюги із залізними ручками. Ними вони притягували ворога до себе і починали бити", – пригадує Нарциса, яка одного разу мало не стала жертвою цих ланцюгів. На щастя, тепер розборок тут вже давним-давно не влаштовують, але поодинокі випадки нападів на студентів-моряків з місцевого гуртожитка трапляються.