Зараз будинок поступово руйнується. Фото: Соцмережі
Колись у центрі Одеси була Поліцейська вулиця, а також однойменний міст і площа, названі так через розташовувану в цьому районі поліцейську дільницю. Тепер все це знаходиться на вулиці Буніна. Правда, відомий письменник ніяк її не стосувався, а в різний час вулиця носила ім'я генерала Романа Кондратенка, який прославився під час облоги Порт-Артура, революціонерки Рози Люксембург і "16 Жовтня". Останню назву придумали румуни, які зайшли в цей день 1941 року в Одесу. За словами краєзнавця Олега Губаря, нібито топонімічний казус з нинішньою назвою вулиці можна виправдати тим, що в 1882 році прізвище Бунін також носив головний міський поліцейський. Колись тут однофамілець барда Висоцького продавав чоловічі капелюхи і жив виробник кращих шабських вин швейцарець Іоанн Ансельм.
Тут в XIX столітті гуляв Адам Міцкевич
На самому початку вулиці Буніна можна помітити сірий непоказний будиночок, колись – будинок шляхтича Залеського. За свідченнями істориків, його стіни пам'ятають поета Адама Міцкевича, який був засланий до Одеси з політичних мотивів. У першій половині XIX століття будинок Залеського був одним з найпопулярніших місць проведення світських раутів і балів в Південній Пальмірі. Тут молодий гульвіса Міцкевич зустрів норовливу красуню Кароліну Собанську, законну дружину комерсанта і коханку графа Яна Вітте.
Зараз будинок поступово руйнується, а на пам'ять про поета і чарівні вечори свідчить лише пам'ятник неподалік.
Французький міст з наскрізною дірою
Якщо пройти трохи далі, ви опинитеся біля початку унікального мосту Коцебу над Карантинною балкою, який був споруджений архітектором Ландесманом ще наприкінці XIX століття. Цікаво, що каркас для конструкції виготовили в Парижі, а в Одесі міст тільки зібрали і встановили, давши йому ім'я останнього генерал-губернатора Павла Коцебу. До речі, в період свого правління чиновник відкинув проект будівництва моста на Поліцейській.
Зараз міст у гнітючому стані – вже більше року в ньому зяє наскрізна дірка, від якої раз у раз повзуть нові тріщини. Якщо, ризикуючи життям, зайти під міст, то можна побачити, як обвалюється цегляна кладка і руйнуються бетонні блоки. Будівельник Владислав Роменський каже, що подальша доля моста Коцебу залежить від того, як "відчувають себе" металеві та бетонні конструкції: "Якщо метал роз'їдений корозією до дірок, то стояти йому залишилося недовго".
Будівля біржі – як палац у Венеції
У будівлі №15 на Поліцейській розташувалася одеська обласна філармонія. А колись тут знаходилась купецька біржа. Будівля її була зведена в 1899 році в стилі венеціанського неоренесансу за конкурсним проектом молодого і перспективного архітектора Вікентія Прохаськи (пізніше проект був перероблений архітектором Олександром Бернардацці). За основу був узятий проект палацу Палаццо Дукале у Венеції. Фасад біржі прикрашений керамічною плиткою, мармуром і вітражами, інтер'єр – живописними панно, стеля виконана з різьбленого дерева, а зал вміщає 1000 осіб. За численними свідченнями сучасників, "товарна біржа не тільки прикрасила вулицю, але і принесла Одесі славу комерційного центру Новоросійського краю". До речі, над парадним входом філармонії і сьогодні можна розрізнити замурзані фарбою медальйони гербів Одеси, а також Бессарабської, Таврійської, Катеринославської та Херсонської губерній. До слова, завдяки незвичайній акустиці гості не чують сторонні звуки із залу, а тільки музику, яка доноситься зі сцени.
Ойстрах грав у вуличного музиканта
Минувши кілька будівель, ми зупинимося біля будинку, де жив кращий учень "фабрики талантів" Петра Столярського, Давид Ойстрах. Він дебютував на великій сцені в 5-річному віці, виконавши варіації Данкля, а згодом його ім'я впевнено увійшло в історію вулиці та міста. Історики пишуть, що улюбленим заняттям майбутнього "Царя Давида" (так називали скрипаля) була гра в вуличного музиканта в одному з дворів на вулиці Буніна. "У нотах я тоді нічого не розумів, але для виду дивився в них. Оточений малюками, я старанно пілікав. Звуки, які добуваються з канарково-жовтого інструменту, здавалися мені божественними", – пише у своїх мемуарах Ойстрах. Під час війни юний скрипаль у супроводі бабусі пробирався на урок до Столярського під гуркіт гармат і тріск кулеметів, щоб осягнути ази скрипкового мистецтва і ансамблевого музикування. Зараз про те, що в будинку жив скрипаль, нагадує тільки меморіальна табличка.
Пиво, бублики і медіум
Наша наступна зупинка – у прибуткового будинку Егіза. У передреволюційні роки тут була пивна Попандопуло – улюблене місце пиятик одеситів, а також ресторан грека Кариота "Ведмідь", описаний Бабелем в оповіданні "Любка Козак". Господаря ресторану також пам'ятають і як щедрого мецената. Так, "Одеський листок" в 1911 році писав: "23 грудня утримувачем ресторану пожертвувано Петропавлівському комітету допомоги бідним 600 білих хлібів для роздачі бідним, в пам'ять про його рідних. Хліб сього ж числа спільно з щотижня видаваною допомогою і вугіллям розданий біднякам". А от у сусідній, 32-й будинок, одесити поспішали за ароматними бубликами пана Катарова. Літературознавці припускають, що саме ця Бублична навіяла на Катаєва сюжет казки "Цветик-семицветик", в якій навіть дворовий пес не міг встояти перед спокусою покуштувати бублика. До речі, неподалік, у будинку Гааза, медіум Олена Блаватська проводила свої спіритичні сеанси.
Бронзові діти і Віра Холодна
Відразу за пожежною частиною на вулиці Буніна колись розташовувалася поліцейська дільниця, а зараз – міграційна служба. Закінчується наша прогулянка сквером актриси одеської кіностудії і зірки німого кіно Віри Холодної. Тут же розташований кінотеатр "Одеса", який вже давно не працює, а в центрі площі чомусь встановили скульптуру "Петя і Гаврик" – бронзові зображення героїв повісті Валентина Катаєва "Біліє парус одинокий". Хлопці в шортах, з засуканими рукавами сорочок і поглядами, мрійливо спрямованими вдалину – до моря і свободі. Бронзовий пам'ятник дітворі в 1988 році створив скульптур Микола Степанов. Позували йому звичайні одеські хлопчата. А пам'ятник самої Вірі Холодній встановили на краю площі, майже біля самої Преображенської вулиці. Актриса, зображена на весь зріст, у крислатому капелюсі й довгому платті, витягає вперед руку, в яку одесити і гості міста часто кладуть букети квітів. Вибір місця невипадковий: саме тут, на місці невеликої скляної галереї, колись знаходився будинок Папудова, де якийсь час жила діва кінематографа.