З 1922 року тут жив композитор Макс Кюсс. Фото: Інтернет
Своєю назвою Катерининська вулиця зобов'язана аж ніяк не імператриці, а православній святій. Коли засновувалося місто, на цьому місці заклали храм "в іменування Святої Великомучениці Катерини для військовослужбовців поблизу військової гавані". Але через нестачу коштів його так і не добудували, а вулицю перейменували в Карла Маркса. Зараз одесити жартують: по Катерининській варто прогулятися, щоб зрозуміти, який ти "голік". Через велику кількість бутиків і барів, на думку одеських дотепників, у вас два вибори, примкнути до шопоголіків або алкоголіків.
Тут був, жив і літав Уточкін
Перший будинок, який зустрінеться вам на Катерининській, розташований на площі, біля пам'ятника імператриці Катерині та її подвижникам – засновникам Одеси. Будинок побудований в середині XIX століття і унікальний тим, що мозаїчне панно на поле фронтону надає йому стилістику модерну. Алегоричний сюжет, присвячений місту, служив одночасно торговою рекламою власників. До слова, серед краєзнавців існує думка, що сюжет ще й масонський.
У самому будинку жив відомий в Одесі та за її межами спортсмен, авіатор Сергій Уточкін. Він прославився як один з перших російських авіаторів і льотчиків-випробувачів. Крім того, він був багатостороннім і талановитим спортсменом – фехтувальник, плавець, яхтсмен, боксер, футболіст, вело-, мото- та автогонщик початку ХХ століття. Він здійснив десятки демонстраційних польотів в багатьох містах Росії. Пам'ятник Уточкіну зараз знаходиться на вулиці Дерибасівській.
Смерть за вальс для нацистів
Будинок навпроти належав князю Гагаріну і був побудований в кінці ХІХ століття. До революції тут був комерційний суд, а в роки Громадянської війни – французька контррозвідка. З відходом інтервентів в будівлі розмістилася комендатура Надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем.
З 1922 року тут жив композитор Макс Кюсс, автор вальсу "Амурські хвилі", написаного під час участі в російсько-японській війні. Саме "Амурські хвилі" став найпопулярнішим вальсом і пережив творця. До речі, загинув Кюсс в Одесі, під час фашистської окупації, саме завдяки своєму таланту. Востаннє музиканта бачили, коли він йшов під конвоєм в 1942 році. Фашисти наказали йому грати нацистський вальс. Кюсс виконав вимогу, але зіграв його в мінорі, за що і був страчений.
День нарождення Станіславського
Пройшовши ще півкварталу по Катерининській, можна потрапити в сквер "Пале-Рояль", який за радянських часів носив ім'я Чарльза Дарвіна. На початку XIX століття тут була військова площу, а в 1842-му році тут побудували ряди для елітарної торгівлі та світських розваг. Гостинний двір отримав назву "Пале-Рояль", так як купці знаходили його схожим на однойменний палацовий комплекс в Парижі. У довгій П-подібній будівлі торгових рядів всі лавки виходили вітринами у внутрішній двір, а сад у дворі розвела в 1847-му році княгиня Єлизавета Воронцова. "Пале-Рояль" свого часу відвідали письменники Паустовський, Бабель і Утьосов, а "невіруючий" Станіславський відгуляв тут свій день народження в компанії акторів МХАТу.
Представник Одеси в Москві
Відразу за сквером, на розі Дерибасівської, жив артист оперети Михайло Водяний. З 1979 по 1983 роки він був художнім керівником і директором Одеського театру музичної комедії і зіграв безліч ролей. Серед найвідоміших – Яшка-Буксир в "Білій акації", Тев'є в "Скрипалі на даху", Фальк в "Летючої миші", Мишко Япончик в "На світанку". На всіх просторах радянської країни він став відомий завдяки ролі Попандопуло у фільмі "Весілля в Малинівці". Леонід Утьосов називав Водяного "повноважним представником Одеси в Москві". Сьогодні у Музкомедії в пам'ять артиста регулярно дають виставу "Бал на честь короля". У цю постановку увійшли сцени з вистав, в яких сяяв колись "король оперети".
Вірменські жертви репресій
Якщо пройти прямо ще пару кварталів, то перед перетином з вулицею Буніна ви побачите на вигляд непримітну будівлю – це колишній прибутковий будинок сімейства Актарових з флігелем у дворі, побудований архітектором Рафаїлом Ратбілем в стилі еклектики, або раціонального модерну. Вірменин Іван Актара разом з братами Ованенсом та Григорієм тримав тут склад шпалер, але в 1937. році, як і багато хто в ті роки, став жертвою політичного терору і був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу. Один час у будинку на Катерининській вулиці був бакалейно-гастрономічний магазин Актарової, спадкоємиці постраждалих від геноциду братів, а на початку ХХ століття тут розташовувалися книжкові крамниці купця Бальца і аккерманського міщанина Ройтерштейнера.
Електрошок від інтимного лікаря
Біля перетину з вулицею Жуковського – будинок в п'ять поверхів Шестопала, Чернігова та Паппе. Барельєфи Паоліні зображують промисловість і сільське господарство, а сам будинок побудований в стилі південноєвропейського ретроспективізму. Раніше тут були ковбасне виробництво, друкарня і меблева майстерня, а з трьох власників у будинку жив тільки Паппе. Тут також приймав фахівець з венеричних хвороб, алкоголізму і заїкання Монт, один з перших, хто став вдаватися до лікування електрошоком і гіпнозом.
Грецький храм
Кварталом вище знаходиться комплекс будівель Грецької церкви Святої Трійці. Храм почали зводити на кошти грецької громади в 1808 році і добудували на початку ХХ століття. У 1821 році тут поховали вбитого турками Константинопольського патріарха Григорія V. Він був повішений, а потім кинутий у воду османами. Тіло в Одесу перевіз шкіпер Склавос, а пізніше, в 1870 році, прах патріарха перевезли до Греції. Крім того, тут був похований міський голова Григорій Маразлі.
Геній і замах на царя
У будинку близько Старобазарного скверу, в 1880 році жив Микола Кибальчич, народоволець і вчений в космічній техніці – він був "головним техніком" у революційній організації та взяв участь у замаху на Олександра II. Революціонер винайшов і виготовив снаряди з "гримучим холодцем". Від цієї бомби цар отримав смертельні поранення. У березні 1881 після замаху Кибальчич і його сподвижники були засуджені до смертної кари. Перед повішенням вчений встиг висунути ідею ракетного літального апарату, проект якого розробив за кілька днів до страти. Правда, прохання про передачу рукопису в Академію наук відкинули, а опублікували лише в 1918 році.