У понеділок ввечері на Центральному залізничному вокзалі було багато сліз, жартів і бійців у військовій формі. У зону бойових дій відправлялися новобранці, що пройшли 40 денний курс підготовки в учебці. Багатьох проводжали дружини, дочки і навіть онуки. Бійці, прощаючись з рідними, партіями по кілька людей сідали у вагони і їхали в зону бойових дій. Йдучи по підземному переходу, хлопці дружно кричали речівки Майдану, про Путіна і погрожували побити всіх сепаратистів.
Словом, дух бійців – був бойовим, але деякі хлопці залишалися з мокрими очима. "Сумно залишати Олю одну, ми з нею познайомилися в Києві, на Хрещатику – два роки тому, і тільки нещодавно одружилися. Вона обіцяє мене чекати", – сумно каже Олег, якого товариші по службі жартома називають "Краб". Він у нас дуже сильний, шматок металу може зігнути в баранячий ріг. Тремтіть, сепари!", – розповідає 45-ти річний Батяня з Білої Церкви. Себе він називає старим воїном. "Я ще при союзі служив в армії – навички маю. Буду механіком-водієм. Після армії минуло 25 років, а іспити здав на відмінно. Нас 40 днів муштрували в Десні, в учебці", – говорить Батя, додаючи, що проводжати його приходила внучка. "Я її обняв на прощання, цукерок повні кишені насипав, і пообіцяв повернутися живим і з перемогою. А я слів на вітер не кидаю", – каже чоловік.
Тут бійці з усієї України. "Я з Харкова – безробітний, а тепер солдатів. Сьогодні цілий день на вокзалі просиділи в очікуванні поїзда, скоріше б уже туди, на місце. Там, думаю, не пропадемо і гарненько декому всиплемо", – говорить один з них. "Я з Мелітополя, за фахом – художник. Добровольцем пішов в армію. Якщо всі будуть по кущах прятатся, то орли Путіна, скоро і до Києва дійдуть. Тому і воювати йду. Страшно звичайно, тільки дурні нічого не бояться, але нічого, звикну. Ми з хлопцями добре здружилися. Разом – ми сила", – говорить ще один боєць.
"А я до призову був забійником худоби на бойні. Бив худобу, яку доведеться, а тепер буду бити сепарів, і зайд-головорізів з Росії", – говорить посміхаючись Віктор Вікторович. Один з хлопців, розповів, що раніше працював на будівництві в Києві, будував житлові будинки на Позняках. "Ось прийшла повістка в село, і я не пішов тікати в Польщу чи ще кудись. Тепер – солдат. Вдома дівчина залишилася", – говорить Сергій із Сумщини. а Саша з Одеси каже, що до мобілізації був учителем фізкультури в школі. "Учні обіцяють, що будуть писати і це приємно. Аби їх війна не торкнулася. Ми звичайно ж трохи хвилюємося, але страху немає", – каже Олександр.
Коли починало темніти, мобілізовані кинулися до 5 перону, і незабаром їх поїзд пішов на Схід.
Біля Південного вокзалу на них дивився ще один солдат Сергій, з Чернігова. "Я приїхав у відпустку. Ось зараз дочекаюся свій поїзд і теж туди, на Схід. Я був 9 днів вдома. За цей час встиг видати заміж свою дочку... Побажав щастя, зібрав рюкзал і назад до бойовим товаришів. Я вже рік воюю, оскільки колишній афганець, то досвід воювати в розвідці є. А хлопчики – нічого, там багато хто чекає дембеля, і ці солдати замінять тих, хто відвоював рік і більше. Я ж не втомився і буду воювати до перемоги. Десант – переможе! Україна звільниться від загарбників Донецька", – каже Сергій.