Фото: AFP
Куйбишевський район Донецька – один з багатостраждальних районів, які не раз і не два піддавалися обстрілу. Разом з Київським і Петровським районами Куйбишевка потрапляла під такі роздачі, що мало не здавалося нікому. Снаряди падали там, куди, здавалося, долетіти не можуть ні за що. Однак вікна вилітали з отворів цілком реально, стіни руйнувалися наяву і люди під осколками гинули теж, на жаль, насправді.
Куйбишевський район хоч і межує з центром Донецька, проте більше околичний, ніж центровий район. Тут багаточастинні будинки різного ступеня розкоші – від справжніх палаців до халуп, в яких живуть люди похилого віку. Зараз людям похилого віку важко як ніколи – в їхнє життя повернулися війна, багатьма пережита колись, і голод.
Зосі Юхимівни майже 90 років. Її хатинка на Смолянці – частині Куйбишевського району – загублена серед таких же будиночків, хатинок, халупок. Хатинка покривилася, а в негоду в літній кухні через дах йде дощ. У даху дірка від осколка. Закрити її Зося Юхимівна, яка ледве пересувається за допомогою двох палиць, не може. Колишня шкільна вчителька зовсім одна на цьому світі, у неї немає рідних. Найбільше вона боїться, що її не буде кому поховати.
"Ми, люди похилого віку, нікому не потрібні, – змахує сльози Зося Юхимівна. – Що з нас взяти? Ми тягар для молодих. Грошей у нас немає, сил теж. Помру – напевно, тут і буду лежати, поки будинок на голову не впаде" .
До весни цього року Зося Юхимівна якщо і скаржилася на долю, то не так гірко. В її житті були світлі помічники – волонтери Штабу Ріната Ахметова, які привозили їй раз на місяць великі пакети з продуктами. З них старенька готувала собі нехитрі страви, які допомагали їй не померти з голоду. Тому що пенсії в 2300 рублів ну ніяк не вистачало навіть на якісь мінімальні радості життя.
"А потім сказали, що закрита гуманітарна допомога і ніхто більше привозити продукти не буде. Ой, я так плакала, так плакала! Як же жити тепер? Ні запасів у мене, нічого немає. Живу чим бог послав, пенсію приносять – і то добре. Тільки ні в магазин я не можу сходити, ні на ринок. Щоб туди вранці прийти, мені вночі виходити треба", – говорить пенсіонерка.
З усіх радощів життя у Зосі Юхимівни кішка Шурка. Вона б і рада допомогти господині, але не знає як. Навіть мишей не ловить, бо немає мишей в будинку у колишньої вчительки. Тому Шурка полює за голубами.
"До війни ще приходила до мене жінка-соцпрацівник, допомагала по господарству – підлоги навіть мила, прання робила, могла з аптеки ліки принести, – згадує Зося Юхимівна. – А зараз нікого немає, ніхто не приходить. Коли тепло, я до каліточкі дошкандибаю і сусідів виглядаю – раптом хтось буде мимо йти, зайде в магазин та хліба мені хоч купить".
У словах вже глибоко літньої жінки звучать приреченість і втома. Вона позбавлена самого елементарного – доступу до продуктів, які потрібні їй для життя. Вона не одна – таких стареньких в Донецьку сотні, якщо не тисячі. Більшість з них живе в старих будинках і також кожен день "йдуть до каліточкі" – а раптом пощастить і молодий сусід купить їм хліба ... Хто ображає людей похилого віку і за що заборонив роздавати їм продуктову допомогу – залишається тільки здогадуватися.
Нагадаємо, в середу, 29 листопада, в Мінську завершився черговий раунд переговорів в рамках Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі, на яких сторони таки дійшли згоди щодо обміну полоненими.
Раніше Ірина Геращенко уточнила кількість полонених українців, яких утримують в ОРДЛО.
У свою чергу в СБУ повідомили, що Україна готова обміняти заручників за формулою "306 на 74".