Південний полюс. Навіть в лютий мороз до
"В АНТАРКТИДІ У НАС БУВ НАВІТЬ БАР І ГАРЯЧИЙ ДУШ"
- Дмитре, скільки часу займає дорога на самий холодний континент ?
– Щоб дістатися до Антарктиди, потрібно з Києва вилетіти через якусь із європейських країн до столиці Аргентини – Буенос -Айрес. Звідти ми летимо в Ушуая – найпівденніше місто на землі, а там вже полярний корабель Росії "Піонер" везе нас до Антарктиди. На цьому ж судні завозиться все необхідне для зимівлі: продукти, паливо. Вся дорога займає близько тижня. Раніше, в першу зимівлю, з Севастополя ходило українське судно, але воно йшло півтора місяці.
- А яка була мета поїздки?
– Я проводив в Антарктиді біологічні дослідження. У нас в Україні є кілька університетів, які дають технічні завдання. Ці завдання ми збираємо і виконуємо на полюсі: робимо опис району, проводимо облік птахів, ластоногих, китів , збираємо біологічні зразки і вивчаємо всю антарктичну природу в нашому робочому секторі.
- А де ви там жили і працювали?
– Ми жили на українській антарктичній станції "Академік Вернадський" . Це дуже хороша станція, яка дісталася нам від англійців. Зимувало на ній 12 українців разом зі мною, але коли було літо, до нас приїжджали для спільних досліджень американські та російські вчені .
Фото з архіву Дмитра Пилипенко
- А чому англійці ось так запросто подарували нам свою станцію ?
– З якихось причин вона втратила для англійців актуальність, а за антарктичними законами необхідно станцію або вивезти повністю і нічого там не залишати, або комусь її передати. Ось Україна її і отримала. Чому саме наша країна? Просто ми продовжили метеорологічні та геофізичні дослідження, які почали англійці, все-таки в нашій країні наукова база досить потужна.
- А які побутові умови на станції ? Чи можна, наприклад, в умовах вічної мерзлоти прийняти гарячий душ?
– Легко (сміється). У нас стояв дизель-генератор, який давав світло, тепло і нагрівав воду в казанах. Взагалі, станція являє собою одну велику будівлю , де знаходяться кабінети, лабораторії, спальні приміщення, спортзал для фізичного розвантаження і навіть бар, який побудували англійці. Цей бар входить в десятку самих екстремальних барів у світі.
- Психологічно складно було жити в закритому колективі цілий рік ?
– Не дуже. Розумієте, всіх людей для зимівлі підбирають невипадково. Ми проходимо в центрі спецконтролю, який знаходиться під Києвом, спеціальну медкомісію. Колектив підбирається за психологічним особливостям, адже рік тобі належить прожити з цими людьми, і ніяких труднощів не повинно виникати. Працюють з нами професійні психологи, тому всі зимівлі проходять нормально. У технічному плані ПП теж трапляються рідко, адже наші лікар, дизелист, механік – фахівці високого класу. Наприклад , якщо зламався якийсь насос, то завжди є запасний .
- А як бути з низькими температурами ? Це випробування для людського організму ?
– Тут головне правильно себе поводити. Температура взимку опускалася до 28-29 градусів. Але є таке поняття як температура, яку охолоджує вітер, і якщо її переводити на звичні для України показники, то це вийде -40 . При такій температурі працювати незручно. Якщо виходиш зі станції, то замерзаєш хвилин через 20, тому ми намагалися не виходити при екстремальних температурах.
Фото з архіву Дмитра Пилипенка
- А обмороження бували?
- Ні, обморожень не було. На станції є лікар, який видавав нам спеціальний крем, щоб мазати ним незахищені ділянки шкіри. Але знаєте, найнебезпечніше в Антарктиді не низькі температури, а опади. Коли валить густий сніг, видимість дуже низька, і в таких умовах можна заблукати або навіть зірватися зі скелі. Тому ми не ризикували і дотримувалися техніки безпеки.
"В УМОВАХ ВІЧНОЇ МЕРЗЛОТИ МОЖНА ОТРИМАТИ СОНЯЧНИЙ ОПІК"
- Влітку було простіше?
– Простіше, але погода в Антарктиді дуже оманлива . Влітку температура піднімається до +3 градусів , і якщо немає вітру, то можна навіть зіграти, сонце пече досить сильно, плюс озонова діра дає про себе знати. Від ультрафіолету доводилося теж захищатися окулярами, щоб не спалити очі , і мазати шкіру сонцезахисним кремом. Навіть в Антарктиді можна отримати серйозний сонячний опік, та так, що шкіра буде відшаровуватися шматками.
- А антарктичні туристи до вас доїжджали ?
– Так , Антарктида зараз користується великою популярністю серед туристів. Окремі судна заходили і на нашу станцію. Туристичним компаніям цікаво показати своїм клієнтам життя на станції. Та й нам це не зашкодить для різноманітності, адже живемо в одному колективі, а так хоч якісь нові обличчя. Зараз стає все більше туристів з України та Росії, тому нам є з ними про що поговорити.
- Дмитре, ви виїжджали з однієї України, а повернулися в іншу. Чи відчуваєте шок ?
– Коли я приїхав з минулої своєї зимівлі в Україну, адаптаційний період тривав близько місяця. Все-таки ми жили в такому місці на планеті, де мало людей, і немає ні магазинів , ні транспорту, ні ресторанів. А зараз ... треба спочатку пройти період адаптації до життя в місті, а потім вже перетравлювати всі ці події.
ЗА ПЛЕЧАМИ – ДВІ ЕКСПЕДИЦІЇ
Ім'я: Дмитро Пилипенко
Народився: 03.07.1974
в Донецьку ( Україна )
У 1989-1993 роках навчався у Великоанадольському лісовому технікумі. Потім був помічником лісничого в Червоноармійському лісництві Донецької області. Пропрацювавши рік техніком у відділі дендрології та декоративного садівництва Донецького ботанічного саду НАН України, у 1994 році Дмитро вступив на біологічний факультет Донецького національного університету. З 2003 -го по 2006 рік був аспірантом кафедри зоології при ДонНУ, потім – асистентом і старшим викладачем кафедри зоології ДонНУ.
У 2010-2011 і 2013-2014 роках взяв участь у 15 -й і 18 -й українських антарктичних експедиціях.