Харків'янин Денис Пащенко зробив, здавалося б, неймовірне – виїхавши на велосипеді з Харкова, 24-річний хлопець доїхав до самого озера Байкал. На зворотному шляху він перетнув Монголію, Киргизію, Казахстан і дістався Україною до Карпат. Його подорож почалася 17 квітня, а завершилося 26 жовтня. Позаду залишилися 13 000 кілометрів, прокручених педалями за 192 дні, і маса вражень.
Кухар за освітою і мандрівник за покликанням на одному місці засиджуватися не звик. Денис спробував себе в промисловому альпінізмі, потім працював помічником коваля, а зараз ремонтує квартири. Працює він доти, поки праця приносить задоволення, а коли заняття набридає – сідає на байк і вирушає в подорож. За ті п'ять років, які хлопець захоплюється подорожами, він об'їздив майже всю Україну і чимало поїздив за кордоном. Пару років тому, наприклад, він з другом повністю обігнув Чорне море, подолавши в загальній складність 6000 км. Саме після цього вояжу хлопці, відчувши, що не особливо-то і втомилися, задумали божевільну поїздку до найглибшого на планеті озера.
Згодом Денис Пащенко вирішив втілити мрію, щоправда, поодинці. "Сумніви, звичайно, були. Все думав перед поїздкою: ну куди я їду, там же багато диких місць. Але коли сів на велик і натиснув на педалі – всі сумніви зникли", – згадує він.
Після двох місяців ретельної підготовки і планування маршруту в розпорядженні мандрівника опинився гірський велосипед Leon HT 85, наданий спонсорами, і 70 кілограмів спорядження, частина з якого навіть не придалася. На їжу і непередбачені витрати він взяв з собою $ 400, хоча цих грошей не вистачило б, якби в дорозі харків'янину не допомагали місцеві жителі. "З кимось обумовлював варіант ночівлі заздалегідь, знаходив пропозиції на спеціальному сайті, хтось дізнавався про мою подорож і запрошував до себе. Були просто дуже чуйні люди, які зустрічалися в дорозі і пропонували нічліг. Хоча все ж більшу частину ночей довелося провести в наметі і всього одну – в хостелі, в столиці Монголії", – розповідає Пащенко.
Щодня він проїжджав 100-150 км. Харчувався переважно кашами, рибними консервами і улюбленими ласощами – згущеним молоком і морозивом, не рахуючи того, чим пригощали численні друзі, які траплялися на шляху. "На під'їзді до Новосибірська зупинився біля будинку, до мене підбігли кури і стали вивчати навішення байка. Їх прогнав хлопчисько 7-8 років і запитав, мовляв, звідки я. Почувши, що з України, раптом став розпитувати, чи є у нас машини. Відповідаю: "Ні". Він каже, мовляв, так і знав, що ми на конях їздимо", – посміхається наш співрозмовник. Потім у двір вийшли батьки хлопчика і запросили до себе переночувати, пригощали салом і брусницею. "До речі, салом пригостила їх сусідка, а вона німкеня. Ось такий поворот: українця в Росії пригощає салом німкеня", – додає Денис.
Мабуть, в подорожі не було і дня, щоб наш герой не зустрів цікавого співрозмовника або не вскочив до кумедної історії. Один з попутників Дениса Пащенка, наприклад, йшов з Виборга до Владивостока – а це 10 000 кілометрів. Зустрілися йому колеги-велосипедисти з Франції та Швеції. Хоча справжню дружбу народів він побачив вже на Байкалі. Люди з різних країн спілкувалися тут, ніби знайомі багато років. Всі вони були захоплені побаченим: острів Ольхон, унікальні мешканці Байкалу, нерпи, вода в струмках, яку можна пити без кип'ятіння.
Обігнувши за тиждень Байкал, мандрівник взяв шлях на захід без маршруту і плану. Кожен день він вибирав, якою дорогою поїде сьогодні. "Шлях назад був навіть насиченішим. У Монголії я отримав задоволення від пізнання жителів цієї країни, їх звичаїв і культури. Пізнав себе, адже я і подумати не міг, що зможу стільки крутити педалі по піску, – каже українець. – У Казахстані захоплювало дух , коли піднявся на Великий Алматинський пік, 3680 метрів над рівнем моря. Там я вирішив, що займуся альпінізмом. Ну, а в Киргизії хотілося просто зупинитися, встановити намет і милуватися засніженими гірськими хребтами".
Тим же, хто захоче повторити маршрут, 24-річний Денис радить не боятися, намітити собі дату, добре підготуватися до виїзду – і в дорогу. "В дорозі все складеться, особисто для мене це закономірність", – говорить велосипедист.