Православну церкву без тонких і довгих свічок уявити неможливо. Тільки мало хто знає, де роблять ці звичні всім нам церковні атрибути. Напередодні свята Світлого Великодня "Сегодня" відправилася в свічковий цех Києво-Печерської лаври.
АРОМАТ МЕДУ. Біля майстерні нас зустрів ієродиякон Самуїл – завідувач виробництвом свічок. Це його слухняність, і він віддав йому вже 16 років. У цеху в розпал робочого дня панує п'янкий аромат меду – тутешні свічки народжуються з натурального воску. "Бджола, коли народжується, виявляється оповитою в восковий кокон, – говорить чернець. – Щоб отримати кілограм воску, бджолі треба дуже потрудитися і переробити 3 кг меду. Це називається запашною жертвою Богові. Від якості воску безпосередньо залежить і якість свічки. У нас величезний досвід перевірок. Для цього ми, приміром, розбиваємо шматочок воску і дивимося його структуру; ще нюхаємо, перевіряємо руками на еластичність. Віск м'який, пластичний, з нього можна ліпити що завгодно. Так само і з душею людини: поки вона живе на землі, Господь ліпить її душу. У Біблії пишеться: "Син Мій дай серце своє Мені!". Коли ми звертаємося до Бога і дозволяємо нас зцілювати, він з нас ліпить громадянина Царства Небесного".
ПРОЦЕС НАРОДЖЕННЯ. Спеціально до Великодня в цеху роблять жовті свічки – з воску вищого сорту. Його на цей випадок заздалегідь готують, причому відразу кілька десятків кілограмів. "Наші священики, коли їдуть до Єрусалиму, беруть воскові свічки з собою – на Святій землі немає воску", – каже отець Самуїл.
Все відбувається в невеликій кімнаті з величезним верстатом в центрі. На виробництві задіяно до 7 ченців, які перед роботою обов'язково моляться. "Електроніки тут мало, майже всі машини механічні, – говорить чернець. – Ванна з воском контролюється датчиками: температура повинна бути постійно не більш +100 градусів. У котлі дві посудини: в одній вода, у другій, трохи меншій, віск. Виходить, що вода нагріває віск. Коли ми завантажуємо віск, він розплавляється і самоочищається, стаючи світлішим. Найголовніше – це гніт. Якщо він синтетичний, то скручується і горить гірше, тому ми використовуємо тільки натуральну нитку. При виробництві гніт натягується, тому свічки виходять такими рівними". Свічка багатошарова – щоразу, прокручиваясь по барабану, вона набирає новий шар, опускаючись у ванну з воском. Зайве зрізається і свічка набуває форму, коли проходить через круглий отвір певного діаметру. Паралельно свічка весь час витягується, а в кінці обрізається до потрібного розміру. "Якщо свічка полежить і покриється нальотом, це добре: значить, вона жива, вона дихає", – посміхається батько Самуїл.
ЗАПАЛЕНА СВІЧКА — ОБРАЗ ЛЮДИНИ
"Свіча, запалена на свічнику, – символічний образ людини і нашого предстояния перед Богом, – пояснює ієродиякон. – Як людина складається з трьох частин – тіла, душі і духу, – так і свічка має віск, гніт і вогонь. Вогонь у свічки завжди спрямований вгору; ми теж, коли молимося, звертаємося наверх, до неба. Наша душа належить ангельського світу, а молитва – їжа для неї. Коли ми молимося, то спілкуємося з Богом, тим самим насичуючись. Господь є світло світу: він просвіщає кожну людину. А свічка освітлює темряву. У деяких моментах, коли людина ставить свічку, вона як би обігріває його душу".